Закономірності суспільного прогресу

Предмет:

Історія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

180

Мова:

Українська

Оцінка:

це є негативним явищем, бо тягне за собою такі негативні наслідки, як, скажімо, поступова відмова громадян від участі в сус-пільному житті. Він підкреслював, що люди в демократичних суспільствах "...завжди з великими труднощами відриваються від приватних справ, щоб долучитися до спільних". Це, зрештою, приводить до появи прагнення пере-дати клопіт про загальний інтерес єдиному видимому та постійному його ви-разникові — державі, яка, з послабленням понять про проміжні влади, не-змінно асоціюється у свідомості народу з сильною одноособовою централь-ною владою. Така одноособова влада, яка стоїть над усіма громадянами, не викликає ні в кого заздрості, оскільки всі стосовно неї перебувають у рівному становищі. Навіть більше, у процесі зростання прагнення до рівності народ із чимраз більшою симпатією ставиться до встановлення одноособової дикта-тури, до концентрації всіх політичних прав у руках будь-якої сильної особис-тості. Деспотизм, який почуває себе впевнено тільки тоді, коли люди роз'єд-нані, коли соціальні зв'язки між ними послаблені, виявляється, принаймні на словах, прихильником рівності та, використовуючи егалітаристські прагнен-ня мас, утверджується в суспільстві як єдина політична сила. При цьому ти-ран, який захопить владу, на думку Токвіля, на певний час забезпечить поря-док і навіть зможе задовольнити матеріальні інтереси мас, але, кінець-кінцем, обов'язково забере у людей головне — свободу. І важливим здобутком Аме-рики є те, що американці зуміли боротися з індивідуалізмом за допомогою вчення правильно зрозумілого інтересу, а такий інтерес привчив їх до коопе-рації, спільної діяльності в різних асоціаціях, основою яких завжди була не-обмежена свобода створення асоціацій, у тому числі і з політичними цілями.

Небезпека деспотичного переродження демократії особливо велика у тих країнах, де відсутні традиції політичної свободи. "Коли рівність запрова-джується серед народу, який ніколи не знав або вже давно не знає свободи, як це спостерігається на Європейському континенті, — писав Токвіль, — то старі національні звички одразу ж і немов би через природне тяжіння поєд-нуються зі звичками й поглядами, що їх породжує новий суспільний устрій; при цьому всі влади немов би самі собою прагнуть до центру, зосереджую-чись у ньому з дивною швидкістю, і держава одразу ж досягає крайніх меж своєї сили, тоді як приватні особи так само швидко доходять до останньої межі безсилля".

Важливим у поглядах Токвіля є його ставлення до державного устрою або, точніше, до проблеми централізації та децентралізації. У праці "Старий режим і революція" він підкреслював, що централізація є чинником, що па-ралізує все громадське життя. І тому як у період абсолютизму, так і після ре-волюції головною перешкодою для утвердження свободи і демократії була саме централізація, зосередження всіх питань суспільного життя у компетен-ції центральної влади.

Як прихильник демократії та свободи, Токвіль був переконаний, що вони є цінністю самі по собі. Люди, які вбачають у свободі виключно засіб досягнення матеріальних благ, ніколи не зможуть утримати її надовго. Згідно з Токвілем, прагнення свободи — це властивість аж ніяк не всіх народів, а лише тих, котрі створені для неї, ненавидять, як зло, саму залежність, полюб-ляють у свободі не тільки матеріальні блага, що їх вона їм дає, але бачать у ній самій таке дорогоцінне й необхідне благо, з утратою якого нічим не мож-на втішитись і володіння яким є найвищою нагородою. Справжня любов до свободи притаманна небагатьом — це властивість людей особливої, великої душі, які знаходять вищу насолоду, за словами Токвіля, у праві говорити, ді-яти, дихати без утисків, підпорядковуючись виключно Богові та закону.

Ідеї демократизації політичних і правових інститутів держави пропагу-вав у своєму політико-правовому вченні англійський філософ і юрист І. Бен-там (1748—1832).

У "Принципах законодавства" та в інших працях мислитель зазначав, що основою та метою суспільного існування людини є особиста корнеть. Життя людей повинне бути побудоване в такий спосіб, щоб отримати якомо-га більше користі, задоволень і виключити страждання.

Навіть більше — з особистої користі, блага кожного індивіда склада-ються суспільна користь і загальне благо.

З опертям на цей принцип І. Бентам визначав соціальну роль та при-значення держави й законодавства — створення умов для досягнення користі й щастя кожної людини.

Мислитель був переконаний, що нові економічні умови, які складалися в Англії, можуть сприяти реалізації принципу користі, оскільки інтереси приватних власників багато в чому збігаються з інтересами суспільства в ці-лому. Тому держава повинна бути зацікавленою у збільшенні кількості влас-ників, сприяти зміцненню середнього прошарку суспільства, що дозволить зменшити бідність і збільшити загальну користь. Окрім цього, досягненню загальної користі повинні сприяти, на думку І. Бентама, вільні ринкові відно-сини й конкуренція, відсторонення держави від впливу на економіку, ефекти-вна боротьба зі злочинністю.

Важливим аспектом у досягненні суспільного ідеалу І. Бентама є демо-кратизація політичних інститутів держави, забезпечення політичних та осо-бистих прав і свобод людей, що можливо лише в демократичній державі. Ін-ші форми держави — монархія та аристократія не можуть забезпечити реалі-зації принципу загальної користі. Вони захищають користь та інтереси мен-шої кількості людей і не гарантують особистої та майнової безпеки населен-ня.

Досліджуючи походження держави, І. Бентам відкидав теорію договір-ного її утворення. Договір — це омана, стверджував він, усі держави утворені силою і закріпилися завдяки звичкам людей підкорятися урядові. Він також зазначав, що ніякого права чи прав, у тому числі й природних,