Закономірності суспільного прогресу

Позитивним правом, на думку мислителя, є встановлена законом мож-ливість і гарантія дозволених вчинків.

Юридичні закони — це воля суверена, особи чи групи людей, що здій-снюють верховну політичну владу. Вони забороняють або дозволяють певні дії, покладають на громадян права чи обов'язки.

Політичне вчення Джона-Стюарта Мілля (1806— 1873) е наступним етапом розвитку утилітаризму, започаткованого І. Бентамом. Мілль, базую-чись на утилітаризмі, зробив важливий внесок у розвиток методології науко-вого пізнання соціально-політичних явищ, а також у подальше розроблення нормативних засад політичної теорії лібералізму. Основні його праці — "Про свободу", "Роздуми про представницьке правління", "Основи політичної еко-номії".

Мілль розпочав свою науково-літературну діяльність як послідовник І. Бентама. Значний вплив на формування його світогляду справив батько Джеймс Мілль, який, власне, став симпатиком І. Бентама після смерті остан-нього в 1832 р. Формування власної концепції Дж.-С. Мілля розпочалося з вивчення проблем моральної філософії та критики Бентамової етики. Він від-кинув раціонально обгрунтоване розуміння особистого щастя, що спиралося на апологію індивідуального егоїзму. Пояснюючи свій відхід від учення Бен-тама, Мілль писав у "Автобіографії": "Я ніколи не сумнівався у правильності свого висновку, що щастя є пробним каменем усіх життєвих правил, а водно-час і метою життя. Але тепер я почав думати, що єдиний засіб досягнути цієї мети — поставити її на другий план, а не робити з неї безпосередньої цілі осмислення. Тільки ті щасливі, гадав я, хто ставить собі завданням у житті якийсь інший предмет, а не особисте щастя, наприклад: щастя інших, добро-бут людства, а також будь-яку справу, будь-яке дослідження, що його вони здійснюють не як засіб, а як ідеальну ціль". Учений виступив проти виведен-ня всієї моралі з принципу особистої, економічної користі, підкреслюючи значення ідеальних моральних засад.

Свою нову утилітаристську етику Мілль умотивовував із допомогою розгорнутої логіко-методологіч-ної аргументації. Методологічні досліджен-ня, в остаточному підсумку, служили мислителеві засобом обгрунтування нової політичної реальності як своєрідної вершини історичного розвитку і водночас — напрямків її вдосконалення на основі нових моральних ідеалів. Сам Мілль, пояснюючи формування своїх поглядів, писав, що він осягнув "другу половину істини", порівняно з мислителями XVIII ст., дійшовши ви-сновку, що "...людський дух у своєму прогресі дотримується певного поряд-ку, за яким певні явища повинні передувати іншим, і цей порядок може бути змінений урядом і суспільними перетвореннями тільки до деякої міри, але не в необмеженому розмірі; всі питання про політичний устрій відносні, але не абсолютні, і різні рівні розвитку людського прогресу не тільки можуть, а й повинні мати різні установи; управління завжди зосереджується або перехо-дить до рук тих, хто репрезентує в суспільстві наймогутнішу силу, і діяль-ність цієї сили залежить не від суспільних інституцій, а, навпаки, інституції визначаються нею".

У політичній теорії Мілля можна вирізнити кілька рівнів: етику, соціа-льну і політичну філософію, а також конституційно-правові погляди. На дум-ку мислителя, кінцева мета дій людини — прагнення до щастя і зменшення страждання — є фактом, що не підлягає доведенню з допомогою розуму. Людина може бажати тільки щастя, а оскільки воля людини — це "дитя ба-жання", то вона повинна бути спрямована на досягнення щастя. Усе, що веде до досягнення щастя, — корисно, морально і справедливо. "Справедли-вість,— писав Мілль, — має своїм підмурком користь і складає головну час-тину всієї моралі... Справедливістю називаються моральні вимоги, котрі, як-що розглядати їх сукупно, посідають вище місце в ряді вимог суспільної ко-ристі, а тому мають вищу обов'язковість, ніж інші вимоги". Це — формаль-ний аспект тлумачення вченим справедливості, її місця в системі етичних ка-тегорій.

За своїм моральним змістом категорія справедливості розкривається через трактування головної проблеми соціальної та політичної філософії Мілля — взаємовідносин особистості й суспільства. Він дав чітке ліберальне тлумачення цих взаємовідносин. У визначенні ідеалу останніх мислитель ви-ходив з інтересів та блага індивіда. Рівночасно його позиція суттєво відрізня-ється від позиції Бента-ма. Зокрема, він підкреслював, що не можна основу-вати мораль тільки на постулаті особистої економічної вигоди індивіда і на вірі в те, що задоволення якоїсь корисної потреби окремої людини автомати-чно приведе до благополуччя всіх, добробуту всього суспільства.

На думку Мілля, принцип досягнення особистого щастя ('задоволення) може бути реалізований лише тоді, коли він нерозривно та органічно пов'яза-ний з іншим принципом, керівною ідеєю; ідеєю необхідності узгодження ін-тересів, причому не тільки окремих осіб, а й загальносуспільних інтересів. При цьому вищим проявом моралі є ідеальна шляхетність, що знаходить свій вираз у праці заради щастя інших, у сумлінному служінні суспільству. У цьому аспекті лібералізм Мілля — більш зрілий і гнучкий аніж учення Бен-тама. Мілль робив наголос на ролі ідеальних основ у політиці, на розробленні та застосуванні на практиці "правильних", "моральних" видів політичного устрою. Він дав нове, змістовне трактування щастя, до якого має прагнути людина, і задоволень, що їх належало вважати моральними.

Мілль запропонував якісне розмежування вищих (інтелектуальних) і нижчих (чуттєвих) задоволень, уважаючи, що людина неодмінно мусить пра-гнути до ідеальної шляхетності, самопожертвування заради блага інших та всього