Закономірності суспільного прогресу

Розглядаючи державу і право у взаємозв'язку з суспільними відносина-ми і явищами, С. Ю. Десниць-кий пропонував реформувати державу, її полі-тичні інститути й правову систему. Думки стосовно цього він виклав у своїй праці "Подання про заснування законодавчої, судової та каральної влади Ро-сійської імперії" в 1768 р.

Він уважав, що закон має отримати зверхність у суспільстві та обмежи-ти владу монарха.

Проект С. Ю. Десницького передбачав обмеження компетенції монарха і в правотворчому процесі. Законодавчу владу йому належало розділити з се-натом — однопалатним представницьким органом, до якого обиралися б представники всіх станів і прошарків суспільства.

Початковими стадіями законотворчого процесу були розроблення та ухвалення сенатом законів, а останньою — затвердження їх монархом. Єди-ноуп-равитель держави отримував право вето на закони, що їх ухвалював се-нат.

Пропонувалися зміни в організації судової влади і здійсненні правосу-ддя. Суддів мав призначати імператор довічно і зміщувати з посади тільки за порушення законів. Підвищувалися вимоги до кваліфікаційного рівня суддів. Ними могли бути лише особи, які мали відповідну освіту, певний стаж робо-ти адвокатом і позитивно склали фаховий іспит. Проектом передбачався роз-гляд справ у судах за участю присяжних засідателів. Компетенція судів не обмежувалася розглядом лише кримінальних справ. Вони повинні були здій-снювати судовий контроль за діяльністю адміністрації. Виконання законів і судових рішень покладалося на воєвод, що призначалися б на посаду монар-хом, їм належало працювати під контролем судових органів.

Рівночасно у своєму проекті державних перетворень С. Ю. Десницький пропонував організацію місцевого самоврядування з широкими повноважен-нями.

Значний внесок у розвиток державно-правової теорії в другій половині XVIII ст. зробив Олександр Миколайович Радищев (1749—1802).

Як і Жан-Жак Руссо, О. М. Радищев був прибічником договірної теорії походження держави, що утворюється внаслідок мовчазної згоди громадян.

В основі виникнення держави — приватна власність. Мета держави, за вченням О. М. Радищева, — благо громадян, охорона їхніх прав і власності.

У своїй державно-правовій концепції мислитель викладав думки щодо законодавчого обмеження монархії, піддавав критиці абсолютизм як такий, що базується на свавіллі й порушує природні права людини.

О. М. Радищев не поділяв і модної на той час ідеї освіченої монархії, вбачаючи в ній маскування царства свавілля і насильства над особою.

Він уважав, що в суспільстві необхідно створити умови для реалізації людьми своїх природних прав. Якщо ж у державі не створено таких умов, то люди можуть змінити форму державного устрою та правління.

Викладаючи з цього приводу думки у праці "Про законодавство", О. М. Радищев наблизився до ідеї народного суверенітету, дав визначення народу. Він зазначав, що народ — це зібрання, об'єднання громадян. Вищою та єди-ною владою є соборна влада народу. Тому монархії мислитель протиставляв народне правління. В селянській "общині" Росії він убачав елементи демок-ратії, робив спроби відшукати в цій формі самоуправління елементи респуб-ліканського устрою; мріючи про щасливе майбутнє свого народу, не пого-джувався з думками вчених Заходу, що республіка можлива лише в невели-ких за територією державах.

Найбільш прогресивною формою держави для Росії, на думку О. М. Радищева, була б федерація з широкою участю народу в управлінні держав-ними справами через віче.

О. М. Радищев був палким прибічником природного права. Він уважав, що його принципи слід покласти в основу позитивного законодавства, надати їм державних гарантій та забезпечення.

Зі вступом Росії в XIX ст. елементи нових суспільних відносин, що фо-рмувалися, зайшли в суперечність із феодальними підвалинами державності й права.

Державний устрій Росії було піддано критиці, запропоновано низку державних і правових реформ, що являли собою пошук досконаліших форм держави та правової системи. Авторами цих концепцій були представники інтелігенції, демократично орієнтовані письменники й студенти.

Одним із перших представників ліберальної інтелігенції, які запропо-нували здійснити незначні буржуазно орієнтовані державні реформи, був граф, державний діяч, радник Олександра І (1777—1825) Михайло Михайло-вич Сперанський (1772—1839). У своїх працях ("Записка про основні зако-ни", 1802; "Записка про устрій урядових і судових установ у Росії", 1803, та ін.) мислитель доводив, що наявна система правління не відповідала станові "суспільного духу", а кріпосне право порушувало природні права людини. Тому він пропонував обмежити законодавчу монархію та створити умови для участі різних станів суспільства в управлінні державою і, зокрема, в органах законодавчої влади о

У своєму проекті М, М. Сперанський зробив несміливу спробу втілити відому концепцію поділу влади, але з дозволу імператора.

Монарх уособлює "єдину державну владу"; він, на думку мислителя, об'єднує всі три гілки влади і є верховним законодавцем, виконавцем і гаран-том правосуддя.

Законодавчу владу мала репрезентувати Державна дума, сформована триступінчатими виборами в такий спосіб: з-поміж державних селян і воло-дарів нерухомості мали обиратися представники до волосної думи, які зі сво-го складу обирали б представників до окружних дум, а останньою обиралися б депутати Державної думи.

Виконавчу владу в державі належало здійснювати галузевим міністерс-твам під контролем думи. Для цього М. М. Сперанський пропонував звіти міністрів на засіданнях думи.

Систему судової влади повинен був уособлювати сенат, склад якого за поданням губернських дум затверджувався б імператором. Загальне об'єд-нання всіх гілок влади мала здійснювати Державна рада, функціями якої було б затвердження рішень згаданих інститутів держави. Члени