Закономірності суспільного прогресу

Іншими були державно-правові погляди М. М. Му-равйова. Попри його схильність до конституційної монархії, розроблена ним концепція вмістила чимало демократичних засад і аспектів управління, що їх згодом було впро-ваджено у президентських державах.

Окрім пропозицій відмовитися від форми держави, що віджила свій вік, скасування кріпосного права, звільнення особи від пут феодального права М. М. Муравйов пропонував визначити права суб'єктів федерації, запровадити демократичну виборчу систему, здійснити реформу правової системи, зокре-ма судової системи й судочинства.

У визначенні сутності влади він значно випередив багатьох мислителів тогочасної Росії, визначивши, що єдиним джерелом влади в державі є народ, який є вільним од природи і володіє виключним правом установлювати осно-вні правові засади функціонування суспільства.

Основним аспектом реалізації природного права людини на свободу, упередження деспотії є побудова влади в державі за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Основну гілку влади — законодавчу мис-литель передбачав утілити в двопалатному Народному вічі, причому закони вважалися б чинними після ухвалення їх обома палатами і затвердження ім-ператором.

Виконавчу гілку влади, за проектом М. М. Муравйова, мав очолювати імператор, який, приступаючи до виконання обов'язків, присягав би перед за-конодавчим органом. Виконавчу гілку влади на федеральному рівні належало продовжити міністерствам, причому галузевих міністрів • імператор міг при-значати сам, а керівників силових відомств і прокурора — за погодженням із законодавчим органом влади.

У суб'єктах федерації, в тому числі в Україні, та областях виконавчу владу мали репрезентувати двопалатні Урядові збори, функціями яких було б прийняття законодавчих і підзаконних актів у межах конституції та федера-льного законодавства.

Значних змін мала зазнати судова влада. Пропонувалося запровадити суд присяжних засідателів, а основними принципами судочинства повинні були стати верховенство закону, рівність усіх перед судом, захист особистих, майнових і деяких політичних прав людей. У проекті зазначалося, що притя-гнення до юридичної відповідальності могло відбутися тільки у випадку по-рушення чинних норм права і на підставі закону, причому закон не повинен мати зворотної сили.

Цікавими були думки М. М. Муравйова щодо затримання громадян на стадії попереднього слідства. Якщо звинувачення особі не пред'являлося впродовж 24 годин від моменту затримання, то вона підлягала звільненню.

3. Концепції держави і права в Росії у другій половині XIX — на початку XX ст.

У другій половині XIX ст. на розвиток політико-правових концепцій у Росії значно вплинула ідеологія народництва, що виникло наприкінці 60 — на початку 70-х pp. серед різночинної інтелігенції. Згодом народництво роз-ділилося на течії, найбільш впливовою серед яких виявився анархізм. Сут-ність теоретичної концепції анархізму полягала в запереченні держави, дер-жавної влади, приватної власності, права й зовнішнього примусу. Держава, за цим ученням, є насиллям над людиною, а влада — джерелом нерівності, не-справедливості в суспільстві.

Ідеологом російського анархізму був Михайло Олександрович Бакунін (1814—1876). Він брав участь у Дрезденському повстанні 1848—1849 pp., був членом 1-го Інтернаціоналу, з якого 1872 р. його виключили за критику насильницької концепції держави К. Маркса і Ф. Енгельса.

У працях "Державність і анархія", "Федералізм, соціалізм і антитеоло-гізм" він зазначав, що жодна форма держави та правління не має права на іс-нування. Держава з її надбудовою — політичними й правовими інститутами обмежує, пригнічує людину, накидає їй свою волю, тому єдиним способом для порятунку суспільства від неволі є зруйнування держави. Знищити її, на думку М. О. Бакуніна, в спромозі всесвітній бунт, який має спалахнути в Ро-сії, Італії, Іспанії та країнах Латинської Америки, де більшість населення — селяни, котрі й повинні стати рушійною силою.

За концепцією анархізму, державу та її владні структури має заступити громада, утворена на засадах добровільності, федералізму й самоуправління.

Перегодом ідеї анархізму поширилися в Україні, але жодна з його течій не мала українського характеру, залишаючись явищем, імпортованим із Росії.

Перші гуртки анархістів з'явилися наприкінці XIX ст. в Одесі, потім у Харкові; більшість їхніх членів було страчено.

Жовтневий переворот 1917 р. в Російській імперії стимулював відро-дження анархістської державно-правової ідеології в Україні. Селянський анархістсько-партизанський рух очолив Нестор Іванович Махно (1889—1934). Цей рух було ліквідовано більшовицькою владою.

XIX ст. характеризувалося більш інтенсивним розвитком учень про державу і право в Росії. Дослідження сутності держави і права набули профе-сійного характеру; вчені Росії продовжували розробляти відомі концепції, започатковуючи нові підходи в з'ясуванні філософської сутності права.

Зокрема, викладач природного права Санкт-Петер-бурзького універси-тету Олександр Петрович Куни-цин (1783—1840), поділяючи погляди І. Кан-та, розглядав право як частину моральної філософії. Він зазначав, що "...моральна філософія є наука, що викладає закони, які є приписами для волі розуму...". Вона поділяється на дві частини. У першій викладаються закони внутрішньої свободи, яка зветься моральним вченням, а в другій — "...закони права, яке тому й зветься правовченням, або просто правом".

Правовчення мислитель пропонував назвати природним, оскільки воно розглядає закони, що випливають із природи людського розуму, і відрізняти від нього позитивні закони, основою яких є свавілля законодавця.

Природне право поділяється на два види: "право чисте" і "право при-кладне". Перше визначає