Закономірності суспільного прогресу

С. Оріховський-Роксолан уважав, що владу королю надає народ, і ос-новним його обов'язком є захист підданих, піклування про них. В основі під-корення королю повинні лежати не страх, а повага й любов, без яких, на дум-ку мислителя, не може бути сильної влади.

Мету держави філософ визначав як гарантію прав і користі кожного ін-дивіда, відносно якого держава має низку обов'язків. Рівночасно він був упе-внений, що й громадянинові слід спрямовувати свою діяльність на забезпе-чення інтересів суспільства і держави.

С. Оріховський-Роксолан був прибічником теорії природного права. Людські закони мають відповідати природним і змінюватися в разі їх невід-повідності. Вся діяльність монарха повинна бути спрямована на створення умов життя, які відповідали б природному праву.

У своїй державно-правовій концепції С. Оріховський-Роксолан значну увагу приділяв законові, його суспільному значенню. Він ставив закон на найвищий щабель суспільних відносин, намагався довести, що закон у дер-жаві — вищий від короля. Адже король вибирається задля держави, а держа-ва не існує заради короля. З цього він робив висновок, що держава набагато шляхетніша і гідніша, ніж король; закон же, коли він є душею й розумом держави, набагато кращий, ніж непевна держава, та більший, ніж король.

Безперечно, ідея обмеження королівської влади законом була дуже ве-ликим досягненням в українському національному політичне-правовому вченні того часу.

У розгляданий період заслуговують на увагу погляди на державу і пра-во Івана Вишенського (між 1545—1550 — після 1620).

І. Вишенський творив свій суспільний ідеал, основними аспектами яко-го були питання рівності, свободи людини й народу. На думку мислителя, ре-алізація ідеї рівності та свободи людини й народу можлива тільки з повер-ненням до демократичних основ раннього християнства.

І. Вишенський прагнув усунути превалювання світської влади, оперти її та все світське життя на засади християнської віри, очищеної від католици-зму. Він був переконаний, що християнська віра у своїй духовній чистоті мі-стить демократичні основи рівності, свободи і справедливості, а насильство, деспотизм І тиранія є наслідками світського життя, багатства й розкошів, ба-жання необмеженої влади.

Обстоювання свого суспільного ідеалу І. Вишенський почав із викрит-тя узурпованого права абсолютної влади папи римського.

Він дійшов висновку, що папа ігнорує природні права, що знайшли своє втілення у Святому Письмі, захищав положення про природну рівність людей.

На думку І. Вишенського, успіх у визволенні від гніту й побудові дер-жави залежить од вирішення трьох взаємопов'язаних проблем: очищення ре-лігії від католицизму, повернення до ранньохристиянських демократичних істин православного християнства; відновлення освіти й науки, відмови від схоластичної католицької науки як духовного засобу зміцнення абсолютної влади папи римського; відродження української мови, відмови від накинутої католицькою церквою латини.

Питання співвідношення церкви й держави знайшли відображення в політичних поглядах визначного діяча православної церкви Петра Могили (1596 або 1597—1647).

Державно-правові погляди П. Могили відображали його прагнення по-силити позиції православних у їхній боротьбі проти покатоличення. Врахо-вуючи те, що в Україні не було своєї державності, а владу польського короля населення вважало чужою (своєю була тільки віра), П. Могила пропагував ідею верховенства в суспільстві духовної влади — влади православної церк-ви. Ці погляди викладено у праці "Номоканон" та ін.

Стосовно перспектив розвитку Української держави, можливої її само-стійності він виклав концепцію ідеального володаря. Бачив його сильним, рішучим, доброчесним і вірним православній вірі правителем.

Відносно походження влади П. Могила дійшов висновку, що вона да-ється від Бога, перед яким вона й підзвітна у своїх діях. Верховна державна влада, за П. Могилою, діє у трьох напрямках: політичному, мирському та ду-ховному.

Політичні та мирські справи він ставив попереду. До них він відносив управління, суд, законодавство. Вважав за необхідне разом із внутрішніми політичними проблемами вирішення питань зовнішньої політики, захисту суверенітету країни.

Водночас П. Могила виклав вимоги до монарха: ідеальний правитель повинен бути носієм політичних і морально-духовних функцій, втілювати чесність, правду і справедливість, сприяти добру підлеглих. Церкві мисли-тель відводив роль радника, а не носія верховної влади в державі.

Закон у політико-правовому вченні П. Могили — дар Божий. Відомі людству закони він поділяв на три групи, при цьому віддавав пріоритет "за-кону натури", що його, мабуть, слід розуміти як природний закон. П. Могила вважав, що законам мусять коритися всі, в тому числі й цар, який їх створює.

Загалом у своєму вченні П. Могила виклав концепцію самостійної дер-жави, яку очолює ідеальний правитель, прибічник православної християнсь-кої віри.

2. Ідеї державності періоду Української гетьманської дер-жави

Політичні погляди в Україні набули подальшого розвитку за часів Ге-тьманщини, яка існувала впродовж 116 років (1648—1764 pp.).

Біля витоків гетьманської держави стояв Богдан Хмельницький (1595—1657). Переслідуваний офіційними представниками польської влади, Б. Хме-льницький пішов на Запорозьку Січ, де отримав гетьманську булаву і 1648 р. сформував перший повстанський загін, а протягом першого року війни зумів створити народно-визвольну армію.

Під час війни Б. Хмельницький вів активну політичну діяльність, яка дала підстави розцінювати його спрямування як державотворчі. На визволе-ній території