Закономірності суспільного прогресу

Взагалі Т. Шевченко прагнув утворення незалежної демократичної Української держави з колегіальною формою реалізації політичної влади на засадах участі в управлінні державою широких верств населення. Однією з важливих умов побудови такої держави була правова реформа після насиль-ницької зміни форми державного устрою.

Ідеологом лібералізму в Україні був Микола Костомаров. Основу його політико-правової концепції складали думки про федерацію, республікансь-кий лад, громадянські свободи. Ці ідеї він виклав у програмах кирило-мефодіївців, а також в окремих статтях і працях "Думки про федеративний принцип у старій Русі", "Дві руські народності", "Книги буття українського народу" та ін.

Розглядаючи форми правління, М. Костомаров критикував монархію, відзначав, що український народ завжди прагнув до демократичних форм державного устрою.

У програмних документах товариства автор висловив критичне став-лення до самодержавства, пропонував скасувати кріпосне право, встановити юридичну рівність, не застосовувати смертної кари. Необхідною умовою но-вого державного устрою він уважав свободу господарської діяльності, свобо-ду совісті, освіту народу. Програма передбачала побудову слов'янської феде-рації християнських республік, поширення християнського суспільного ладу на весь світ як наслідок здійснення слов'янами християнського заповіту.

Християнське слов'янське об'єднання мало складатися з незалежних республік, побудованих на демократичних засадах, на чолі з президентом, який репрезентує виконавчу владу, і соймом — законодавчим органом. В ав-тономних республіках мали бути однакові основні закони, однакова грошова система, координовані зносини з іншими державами, а також спільне військо. Програмою передбачалося утворення спільних керівних органів слов'янської федерації, обрання президента і конгресу на чотирирічний термін.

Складовою такого союзу мала бути незалежна Україна, яка підтриму-вала б ідейно-культурні та релігійні зв'язки з іншими республіками за прин-ципами християнської моралі.

Ще одну систему політико-правових поглядів виклав член Кирило-Мефодіївського товариства юрист Георгій Андрузький у "Начерках консти-туції республіки", вилучених у нього під час обшуку в березні 1850 р.

Попервах Г. Андрузький був прибічником обмеженої монархії, а потім дійшов висновку про необхідність її заміни. У згаданому проекті конституції основою суспільного життя визначалася громада. Держава мала об'єднати сім автономних штатів на чолі зі своїми президентами (Україну з Причорномо-р'ям, Кримом і Галичиною, Польщу, Литву, Бессарабію, Сербію, Болгарію, Дон).

Для Росії місця в складі федерації, запропонованій Г. Андрузьким, не передбачалося. Ба більше — він уважав, що для створення незалежної Украї-ни необхідно зруйнувати Росію!

Кожен штат поділявся на області, області — на округи, а округи — на громади, що складалися з сімейств. Управління в громадах здійснювалося через управу, яка поєднувала розпорядчу, виконавчу і судову владу. На чолі управи стояв голова, до неї входило трое-четверо старшин, десять депутатів від громади, священнослужитель, декілька писарів, а також один місцевий житель із гімназичною освітою.

Управа вирішувала всі питання місцевого значення демократично, че-рез голосування, карала за порушення закону (оголошувала догану, наклада-ла штраф, піддавала ув'язненню в тюрмі на строк від одного до семи днів).

На рівні округу діяла окружна палата за такими ж принципами, як і управа у громаді. Депутати обиралися на два роки. Виконавчою та розпоряд-чою владою було окружне правління в складі окружного начальника, його заступника і трьох радників. На цьому рівні діяли поліція та совісний суд. До складу суду входили суддя (депутат від палати) і депутати від думи. Дума обиралася на один рік із купців і ремісників.

На рівні області проектом А. Андрузького передбачалися обласна па-лата, обласне управління, поліція, магістрат, інші інституції соціального на-прямку (опікунська рада, навчальні заклади, будівельно-шляхове управління тощо).

У складниках держави — штатах законодавчою владою був сенат, ви-конавчу владу очолював президент, при якому знаходився цензурний комі-тет. До гілки виконавчої влади входили комітети — внутрішніх справ, тюре-мний, промисловий, фінансовий та наглядовий. Штати мали вищі навчальні заклади: академії наук і мистецтв, народного слова, медичну, а також вищий жіночий заклад виховання.

Усі штати об'єднувала державна надбудова, що складалася з Законода-вчих зборів, Державної ради, куди входили президент республіки, міністри, прокурор, а також президенти штатів. На цьому рівні діяли міністерства фі-нансів і промисловості, військово-морське, а також міністерство юстиції, чо-го не було на рівні штатів. Міжнародні відносини здійснювалися тільки на рівні держави, тут передбачалося міністерство закордонних справ. Окрім означених органів виконавчої влади, проект передбачав міністерство внутрі-шніх справ, тюремний комітет, посаду державного прокурора. Як і в автоно-мних штатах, у державі діяв наглядовий комітет.

Погляди представників Кирило-Мефодіївського товариства на державу і право мали велике значення. Рушійною силою історії вони вважали народ, а його інтереси — єдиним критерієм історичної оцінки, що було дуже важли-вим для усвідомлення необхідності заміни монархії демократією.

Значний внесок у розвиток політичної та правової ідеології ліберально-го й демократичного рухів в Україні зробив Михайло Драгоманов (1841—1895) — талановитий філософ, публіцист, історик і вчений. Він створив кон-цепцію суспільства, що грунтується на ідеї асоціації гармонійно розвинених особливостей. Реалізація цього ідеалу, вважав він, можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та самоврядуванням громад і облас-тей.

М. Драгоманов розробив проект конституційного перетворення Росій-ської імперії на децентралізовану федеративну державу. Він був перекона-ний, що терор і диктатура не можуть бути засобами побудови прогресивного