Закономірності суспільного прогресу

Чіткішими були політичні погляди Пилипа Орлика (1672—1742).

П. Орлик був сподвижником І. Мазепи і прибічником ідеї незалежності Української держави. Після Полтавської битви він разом з І. Мазепою в липні 1709 p. перебрався до Бендер, де після смерті І. Мазепи став гетьманом в емі-грації (5 квітня 1710 p.).

Основною ідеєю, метою життя гетьмана П. Орлика стало створення ан-тиросійської коаліції для вирішення українського питання. Його політико-правові погляди охоплювали весь спектр проблем державного устрою, влад-них відносин, судової влади тощо. Майже всі вони викладені в праці "Вивід прав України", а також у "Пакті і Конституції законів та вільностей Війська Запорозького" (Конституції Пилипа Орлика 5 квітня 1710 р.) .

У цьому документі, написаному під час обрання П. Орлика гетьманом, передбачалося повне визволення України і встановлення державності. Цього договору повинні були дотримуватись і всі наступні гетьмани.

Перша в світі Конституція визначала державний статус України, її вну-трішній устрій та міжнародне становище. Конституцією встановлювався на-ціонально-державний суверенітет України, до неї мали увійти всі історичні землі обабіч Дніпра, її кордони визначалися за станом на час правління геть-мана Богдана Хмельницького. Гарантом незалежності України виступав шведський король, а сам він та його нащадки отримували титул протекторів України.

У державі передбачалися три гілки влади: законодавча, виконавча й су-дова. Законодавча влада відводилася Генеральній раді, до якої мали входити не тільки генеральна старшина, городові полковники, полкова і сотенна ста-ршина, а й по одному депутату від кожного полку з числа заслужених коза-ків, "розумних радників", а також депутатів від запорозького козацтва. Пе-редбачалося, що всі важливі питання вирішуються радою на зібраннях у ге-тьманській резиденції тричі на рік (на Різдво, Великдень і Покрову).

Виконавча влада належала гетьманові, але обмежувалася генеральною старшиною, з якою він мав радитися для винесення рішень. Обмеження геть-манської влади стосувалося міжнародних відносин, фінансів, суду, виборів старшин.

У державі з елементами парламентського устрою гетьман був підзвіт-ний у своїй діяльності. Його звіту могли зажадати в приватному порядку чи на Генеральній раді старшина, полковники або радники. Але, вимагаючи зві-ту щодо порушення законів і вільностей Батьківщини, вони не могли заподія-ти "найменшої шкоди високій Гетьманській честі".

За Конституцією всі державні посади в незалежній Україні були вибо-рними і затверджувалися гетьманом. Уряди полковників і сотників повинні були не тільки керувати військом, а й управляти всім населенням, мати адмі-ністративно-політичну і соціально-економічну владу на території полку й со-тні.

Правосуддя відправляв Генеральний суд, який слідкував за виконанням законів. Проте якби хтось із старшин, радників, знатних козаків і решти уря-дників, а також із рядових козаків учинив злочин, що шкодить Гетьманській честі, то їх "...не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман із власної іні-ціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати розглядові Генерального суду...".

У Конституції розділялися навмисний злочин і злочин із необережнос-ті, викладався важливий аспект кримінальної політики — відповідності пока-рання характерові злочину.

Був там іще один важливий правовий принцип — верховенства закону в державі. Його виконання — основний обов'язок гетьмана, інших керівних осіб і простих громадян.

У цьому історичному документі було передбачено цілий розділ, де ро-билася спроба вирізнити особистість, зменшити несправедливість стосовно до -неї, тобто продемонстровано намір законодавче врегулювати соціальні відносини. Вказувалося на необхідність припинення утисків і гноблення ко-заків і громадян старшиною, їй заборонялося зловживати службовим стано-вищем і використовувати козаків і посполитих селян на своїх господарських роботах, віднімати в них землі або примушувати їх продавати, забирати в них майно, використовувати їхні підводи і т. ін.

Політико-правові погляди гетьманів України Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика сприяли формуванню й розвиткові національ-ної політичної та правової ідеології, входженню України в політичні процеси Європи, зміцненню її міжнародного авторитету.

3. Політико-правова ідеологія ліберального та демократи-чного рухів в Україні

У XIX сто розвиток політичної та правової думки в Україні відбувався під впливом соціально-економічних відносин, визначуваних занепадом фео-далізму і зародженням капіталістичного ладу. Крім того, на становлення на-ціональної політико-правової ідеології значною мірою вплинула діяльність таємної політичної організації Швнічного та Південного товариств, повстан-ня декабристів у Петербурзі й Чернігівському полку, що були придушені.

Становлення ліберального й демократичного напрямків політичної та правової думки в Україні пов'язане з діяльністю таємного Кирило-Мефодіїв-ського товариства (1846—1847 pp.), до якого належали Тарас Шевченко (1814—1861), Микола Костомаров (1817—1885), Георгій Андрузький (1827—?) та ін.

Т. Шевченко був противником абсолютної монархії. Державний устрій тогочасної України він уважав продовженням необмеженої влади монарха Росії, яка реалізувалася за допомогою гетьманів, а потім панів. Т. Шевченко писав, що українські пани хіба що базікають про неньку Україну, про волю, а в житті укладають вигідні для себе соціально-політичні угоди, прагнуть мун-дирів дворянських, а з селян деруть шкуру.

Поет схилявся до ідеї буржуазної республіки, оскільки там не було од-новладдя, функціонував представницький орган, громадяни мали рівні права. Гарантом від