Закономірності суспільного прогресу

Здійснюючи свою соціальну й політичну діяльність, люди можуть від-далятися від приписів природного права, порушувати їх, але інститути, утво-рені ними, не можуть ні змінити, ні скасувати цих приписів. Різноманітність життєвих ситуацій породжує плюралізм правових і державних форм, але в них є щось стале, вічне. З огляду на це природне право є здійсненням належ-ної, абсолютної правди в досвіді суспільного життя. Воно повинно вбирати в себе максимальний розумний за даних умов порядок, що відповідає сутності людини.

Узагальнюючи основні ідеї державно-правових концепцій того часу в Росії, необхідно зазначити, що сутність природного права мислителі вбачали в устремлінні до більш адекватного узгодження засад свободи й солідарності, до затвердження такого суспільного устрою, за якого індивідуальна особа не заходитиме в суперечність із необхідною для соціуму солідарністю, а суспі-льна впорядкованість не здійснюватиметься за рахунок обмеження індивіду-альної свободи.

У цілому ж російська філософія права на зламі XIX — XX ст. сприйня-ла та засвоїла досвід мислителів Заходу, але не зупинилася на висновках ні-мецької класичної філософії, а поставила проблему суттєвих підвалин права, зв'язавши їх із суттєвим виміром людини. Погоджуючись із висновками своїх попередників про те, що для з'ясування підвалин права необхідно визначити його ідею, вони обґрунтовували останню як рівновагу між свободою людини і суспільним благом або солідарністю, яка необхідна для гармонійного, впо-рядкованого існування соціуму.

ЛІТЕРАТУРА

Десницкий С. Е. Слово о прямом и ближнем способе к научению о юриспруденции. — М., 1768.

Злотницкий В. Т, Сокращение естественного права, выбранное из раз-ных авторов для пользы Российского общества. — М., 1764.

История политических и правовых учений: XVII— XVIII вв. / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 1989.

Куницин А. П. Право естественное. — М., 1818.

Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений. — М., 1983.

Нерсесянц В. С. Соотношение исторического и логического в процессе познания и развития права // Закономерности возникновения и развития по-литико-юридических идей и институтов. — М., 1986.

Новгородцев П. И. Кризис современного правосознания. — М., 1909.

пивгородцев П. И. Нравственный идеализм в философии

права. — Спб., 1902. Новгородцев П. И. Об общественном идеале. — М., 1911.

Семенов В. Г., Шаповал В. Н., Шульженко Ф. Ф. К вопросу о философ-ских основаниях права. — К., 1995.

Соловьев В. С. Оправдание добра // Сочинения: В 2 т. — М., 1988. — Т. 1.

Татищев В. Н. Разговор двух приятелей о пользе наук и училищ. — М., 1987.

Чичерин Б. Н. Философия права. — М., 1900. Ященко А. С. Философия права В. Соловьева. — М., 1912.

Розділ VII. Становлення та розвиток вчень про державу і право в Україні

1. Політична і правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі

Упродовж довгого часу українському народові доводилося витримува-ти тяжкі випробування. Попервах предки українців зазнали монголо-татарської навали, потім Україну захопила Литва, але найтяжчим виявився гніт Польщі, що супроводжувався релігійними утисками. Як відомо, тривала боротьба між римською та візантійською церквами за верховенство у христи-янстві закінчилася 1054 р. поділом та утворенням римсько-католицької та православної церков.

Державною релігією в багатьох країнах Європи, зокрема в Польщі, до складу якої входила Україна, був католицизм, який мав на меті побороти православну церкву в українських землях, накинути корінному населенню свою систему релігійних поглядів, що викликало неприхований опір з його боку.

Національно-релігійне поневолення негативно впливало на розвиток політично-правової думки в Україні, гальмувало його. Та все ж таки в украї-нських землях зародилася національна політико-пра-вова ідеологія. Цьому сприяло те, що в XV—XVI ст. в Україну через Польщу почали проникати з Заходу ідеї Реформації, спрямовані проти феодального ладу й католицизму, який контролював майже всі сфери життя.

В українських землях поширення реформаційних ідей було пов'язане з антифеодальною національно-визвольною боротьбою народу проти польсь-ких магнатів, покатоличення й полонізації. Ці ідеї знаходили прояв у демок-ратичній інтерпретації Біблії, у вимозі громадянської рівності, а перегодом — у критиці верхівки православного духівництва, яка 1596 р. взяла участь в укладенні Брестської унії та утворенні уніатської церкви.

Реформаційні ідеї підривали основи церковної влади, сприяли утвер-дженню нової політико-право-вої ідеології. Носіями реформаційних і гумані-стичних поглядів того часу були переважно світські феодали та нижчі про-шарки духовенства. В Україні нове розуміння сутності суспільних і політич-них процесів започаткувала творчість ранніх гуманістів — Юрія Дрогобича (Котермака), Павла Русина, Шимона Шимоновича.

Видатним мислителем першої половини XVI ст., політико-правові кон-цепції якого вплинули на розвиток ідей права і держави в Україні, був Стані-слав Оріховський-Роксолан (1515—1567). У його працях "Про турецьку за-грозу", "Про природне право" (не збереглася), "Напучення польському коро-лю..." та ін. викладено погляди мислителя на походження і сутність держави, аналіз форм державного правління. Його ідеалом була освічена монархія, об-межена законом.

С. Оріховський-Роксолан виступав проти теологічної теорії про