Закономірності суспільного прогресу

Але постать Б. Хмельницького вважається суперечливою. Річ у тім, що ідея державності не була основною, коли він почав війну з Польщею. З цього приводу М. Грушевський писав, що ні Хмельницький, ні козаччина, підніма-ючи повстання, ще не думали про якийсь новий устрій українського життя; основною їхньою метою було скасування закону 1638 p., який значно скоро-тив козацькі привілеї, а народ використовувався як засіб для досягнення цієї мети. Певну роль відіграла й особиста образа, завдана Б. Хмельницькому підручними Ко-нецпольського. І тільки на тлі ейфорії від перших перемог над Польщею у Б. Хмельницького змінилися політичні погляди. Він почав думати про встановлення державної незалежності, але ці погляди були нечіт-кими, без визначення кінцевої мети. М. Грушевський констатував із цього приводу, що свідомість Б. Хмельницького була занадто козацькою, в ній пре-валювали козацькі інтереси.

Для втілення ідеї державотворення він почав шукати союзників проти Польщі. Вів переговори з Туреччиною, Молдавією, Семиграддям і єдиновір-ною Росією.

Політико-правові погляди Б. Хмельницького детально викладено в "Договірних статтях", написаних у березні 1654 р. Аналізуючи їх, можна зро-бити висновок, що в сучасному розумінні йшлося про автономію України. За громадянами України залишалися їхні майнові права, навіть більше — цар повинен був дати жалувані грамоти на володіння майном.

Уся влада на території України зосереджувалась у руках гетьмана, який мав обиратися на демократичних засадах без участі представників царя. Ро-сійський цар отримував інформацію про вибори, що відбулися, і приймав присягу гетьмана.

На місцевому рівні владні функції здійснювали земські та городські уряди, які також обиралися. Правосуддя здійснювалося незалежними війсь-ковими судами, що їх очолював виборний старшина. Серед цивільного насе-лення пропонувалося суди земські й громадські відправляти через урядників, яких вони з-поміж себе виберуть.

Незалежною й недоторканною у своїх правах залишалася духовна вла-да — православна церква. Зберігалися всі її права, а також майно, яке їй на-лежало за станом на час підписання договору.

У міжнародних зносинах Україна залишалася вільною. Приймання по-слів інших держав і переговори з ними гетьман міг вести самостійно. Царя тільки інформували про міжнародну діяльність. Але зносини з Туреччиною та Польщею можливі були з дозволу монарха Росії.

Передбачалося, що Росія стане гарантом безпеки України, своїми вій-ськами вона мусить оберігати її кордони з Польщею, а південні кордони охо-ронятимуться самостійно за матеріальної допомоги Росії.

Значне місце в "Договірних статтях" відведено проблемам козацтва. Б. Хмельницький пропонував зберегти за ним усі права, виборені за часів Запо-розької Січі, включно з матеріальним самозабезпеченням. Кількість реєстро-вих козаків мала сягати 60 тис.

Цікавими були пропозиції першого гетьмана Української держави сто-совно соціальних гарантій жінкам і дітям загиблих козаків. За ними зберіга-лися всі вільності та права батьків.

Б. Хмельницький повалив польське панування в Україні, став творцем Української гетьманської держави, забезпечив її міжнародні зв'язки, започат-кував розбудову державності України. Але непослідовність політичних по-глядів першого гетьмана України, надмірна увага до проблем козаччини на шкоду решті населення привели його до тяжких помилок.

Необхідно зазначити, що Б. Хмельницький розробляв проект міждер-жавного договору з Москвою за участю генерального писаря Івана Виговсь-кого.

У 1657—1659 pp. І. Виговський був гетьманом України і спромігся піднести інститут гетьманства на високий рівень.

Він значно розширив коло повноважень гетьмана. За його влади було оформлено союзний договір із Швецією, укладено договір про перемир'я з Польщею. І. Виговський мріяв розбудувати Україну подібно до Швейцарії, а відносини з Москвою прагнув розірвати.

Варто згадати і найтрагічнішого гетьмана України в 1665—1676 pp. Петра Дорошенка. Він був на боці І. Виговського, поділяв його політичні по-гляди про незалежність Української держави.

Гетьманство П. Дорошенка припало на часи, коли Україна поділилася на дві частини — Лівобережну і Правобережну відповідно до орієнтації щодо Росії та Польщі. Лівобережну частину певний час очолював підніжок мос-ковського царя Іван Брюховецький, а Правобережну — Павло Тетеря, який виступав за союз із Польщею.

П. Дорошенко прагнув об'єднати всі українські землі та створити неза-лежну від Москви й Туреччини нейтральну державу. Його політичну позицію за нинішньою термінологією можна назвати центристською. Однак його уст-ремління не були зрозумілими для українців. У союзі з Оттоманською По-ртою він воював проти Польщі, але союзники зрадили його, розпочали гра-біж українських міст і сіл, що викликало невдоволення населення політикою гетьмана.

Певний слід в історії політичної думки в Україні залишив гетьман Іван Мазепа (1644—1709).

I. Мазепа мріяв замінити демократичний порядок самоустрою на украї-нських землях монархією в особі гетьмана. Як відомо, він зробив деякі кроки в цьому напрямі, поширив свою владу на значну територію України, прийняв під своє керування наперекір московському цареві правобережних козаків, вів таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і закликав його об'-єднати зусилля для боротьби з Петром І.

Саме І. Мазепа першим виплекав ідею незалежної держави, підняв цю ідею на висоту загальнонаціональної історичної мети. Політичні погляди І. Мазепи було покладено в основу українсько-шведського союзу 1708 р. Ори-гінал договору пропав під час Полтавської битви, але його зміст