Закономірності суспільного прогресу

Проте І. Франко вважав за можливе використати чинне на той час пра-во для підвищення політико-правової свідомості людей, що сприяло б розу-мінню необхідності демократичних змін у суспільстві. Він пропонував дома-гатися від законодавчих органів впровадження прямого й рівного виробничо-го права, що дало б змогу на першому етапі розширити коло виборців, а на другому — заволодіти політичною владою в країні. Вважав за необхідне утворення соціалістичної партії та завоювання нею більшості місць у парла-менті, планував за допомогою парламентської діяльності домогтися радика-льних змін у соціальному та економічному житті.

I. Франко погоджувався з тим, що кожна нація має природне право на політичну самостійність, яка можлива також через утворення автономій країв і народностей. Можна припустити, що він схвалив би федеративну республі-ку, де наявна політична і юридична рівність народів. У реформованому сус-пільстві, на його думку, держава змінить свою форму, на перший план вийде громадська думка, а інститути держави буде наділено здебільшого виконав-чими функціями. Це дало б змогу гарантувати особисті права і свободи гро-мадян.

Багато уваги проблемам політики і права, державі та її формам, націо-нальній і політичній свободі, способам її досягнення приділила українська поетеса і громадська діячка Леся Українка (Лариса Петрівна Косач; 1871—1913).

Скоріше за все їй імпонувало суспільство, де гарантувалися б рівність і можливість всебічного розвитку особистості, її погляди можна вважати бли-зькими до екзистенціальних, бо проблема особистості, її існування у світі ви-йшли в неї на перший план.

Леся Українка була прибічницею теорії насильства в походженні дер-жави, оскільки вважала, що це пов'язано з завоюванням одного народу ін-шим. Держава в її розумінні — продовження того ж насильства, бо політична влада сконцентрована в руках панівного класу, найсильнішого в економічно-му плані. В державі існує право, яке закріплює насильство. Тому всі форми правління, які мали місце в історії, деспотичні.

Деспотичною, насильницькою формою правління, на її думку, була Ро-сійська імперія, яка спиралася на силу, а економічно сильніша меншість па-нувала над людьми, пригнічувала особистість. Ідеальним Леся Українка вва-жала республіканський устрій, прототип якого вбачала у Швейцарській кон-федерації. Проте буржуазна республіка, на її думку, не може повністю нада-вати умови для повної реалізації прав свобод людини, оскільки тут присутні елементи економічного насильства, закріплені в соціальне скерованому пра-ві. Конституцію Австрії та її державний устрій поетеса оцінювала так само, як І. Франко.

Значну увагу Леся Українка приділяла співвідношенню людини й дер-жави, свободи і влади. Для неї свобода особистості — широкомасштабне су-спільне явище, яке не може бути реалізоване без економічної та політичної свободи. Сама наявність закріплених у юридичних актах політичних та ін-ших прав особистості, на її думку, ще не дає підстав твердити, що вони мо-жуть бути вільно реалізовані, позаяк насильницька держава цьому не сприяє.

Розглядаючи проблему свободи, прав особистості та її співвідношеная з державою, Леся Українка виходила з концепції природного права. Останнє реалізується через свободу волі. Воля ж — це право кожної людини робити все, що їй заманеться, аби тільки не заподіювати шкоди іншим людям. Свої природні права, серед яких головними є право на життя і свобода, людина повинна обороняти всякими засобами, і навіть "збройною рукою". Люди, які не розуміють чужих прав, не вміють поважати чужої волі, дбають лише про свої права, а чужими нехтують, — злочинці. Проти них, на охорону прав лю-дини, мають стати закон, право і суд. Політична та економічна воля (свобода) зв'язані між собою, залежать одна від одної, їх реалізація залежить від держа-вного ладу, а позаяк у різних країнах він різний, то люди не скрізь мають од-накові права, однакову політичну волю.

Із політико-правової концепції Лесі Українки випливає, що людські та громадські права можуть бути реалізовані тільки в державі з демократичною республіканською формою правління, оскільки там, де є пани й піддані, сво-боди для підданих немає, вона є тільки для панів, їхні свобода, право підтри-муються законом і державою з її інститутами: грошовою системою, військом, поліцією, урядом.

Поетеса закликала народ виборювати свої свободи. Загалом політичні й правові погляди І. Франка та Лесі Українки сприяли подальшому розвиткові національної української державно-правової ідеології. Основою їхнього полі-тико-правового світогляду було визнання природних прав людини, їхньої цінності, усвідомлення того, що їх гарантія й реалізація залежать від форми державного устрою та форми правління.

4. Державно-правові концепції в Україні наприкінці XIX— на початку XX ст.

Подальшому розвиткові політико-правової ідеології в Україні (кінець XIX — початок XX ст.) значною мірою сприяли Михайло Грушевський та Володимир Винниченко.

Основою політико-правової концепції М. Грушев-ського (1866—1934) було українське питання. Він уважав, що основою входження України в Ро-сію була автономія, але цим принципом знехтували. Можливість вирішення цієї проблеми він бачив у випадку децентралізації влади в Росії та утворенні федерації, під якою розумів об'єднання в одній державі декількох.

Розмірковуючи про федеративний державний устрій, М. Грушевський припускав два варіанти його утворення: процес, який іде знизу (декілька держав утворюють одну і передають їй частину своїх суверенних прав), і процес, який іде зверху (унітарна держава ділиться суверенітетом із своїми провінціями і в такий спосіб стає федерацією).

Важливим моментом у концепції федерації було те, що