Закономірності суспільного прогресу

Після тривалого (майже рік) вимушеного перебування за кордоном В. Винниченко знову обстоював ідею необхідності побудови української дер-жавності. Тогочасне керівництво на чолі з В. Леніним і Л. Троцьким у Москві та X. Раковським, який очолював більшовицький уряд Української Народної Республіки, дали згоду на його повернення і нібито пристали на його умови щодо розбудови самостійної та суверенної Української Радянської Республі-ки, створення українського національного уряду, незалежної армії, оборонно-наступального союзу проти ворожих держав, впровадження української мови в усіх державних установах і навчальних закладах.

На цей час політико-правові погляди В. Винни-ченка зазнали деяких змін. Він пропонував конфедеративний державний устрій, але згодом збаг-нув, що за обставин, які складалися в політичному житті країни, ідея конфе-дерації не мала перспектив.

В. Винниченко був змушений піти на компроміс і знову вніс корективи до своєї політико-правової концепції. Він погодився на федеративний устрій, що його обстоювали В. Ленін і Л. Троцький.

Зміні цих політичних поглядів В. Винниченка сприяли лист В. Леніна "Письмо к рабочим и крестьянам Украины по поводу побед над Деникиным" і резолюція РКП(б) "О советской власти на Украине", де практично вирішу-валася доля національного державотворення.

З урахуванням цього В. Винниченко запропонував удосконалити феде-ративні зв'язки між Російською Федерацією та Україною. Він уважав за не-обхідне, щоб уряди цих республік виступили з заявою про необмежену, по-вну українську державність, про необхідність економічних зв'язків, розроби-ли план господарського розвитку України і погодили його з інтересами обох республік. Йому належала ідея про розроблення федеративної Конституції. Окрім цього, В. Винниченко робив спробу вирішення питання керівних кад-рів, пропонував погоджувати всі їх переміщення з урядом.

Але пропозиції В. Винниченка прийнято не було. Добре розміркував-ши, він дійшов висновку, що радянська влада не відповідала проголошеним принципам. Вона була надміру централізованою та забюрократизованою. У країні всіма суспільними процесами керували комісари, які згуртувались у привілейовану бюрократичну касту і проводили великодержавну російську політику. З країни висилалися прибічники її федеративного устрою, сама ця ідея вважалася контрреволюційною.

М. Грушевський і В. Винниченко започаткували новий період у стано-вленні вчень про державу і право в Україні. У своїй творчості, політичній та громадській діяльності вони синтезували багато передових поглядів на дер-жаву і право, розвинули ідею української державності до її наукового обгру-нтування, зробили спробу її практичного втілення в життя. Результати їхніх пошуків мають велику соціальну цінність для розбудови суверенної Україн-ської держави.

З'ясування проблеми становлення та розвитку національної державно-правової ідеології не буде повним та об'єктивним, якщо не розглянути діяль-ність політичних партій України в цьому напрямку.

Першою українською національною політичною партією була Україн-ська революційна партія, заснована харківськими студентами на зборах їх-ньої громади 1900 р. Установчий з'їзд цієї партії було проведено в Києві 1902 р. На ньому обрано керівний орган — центральний комітет, до функцій якого увійшла і видавнича діяльність.

3-го грудня 1905 р. на вимогу частини партії, яку очолювали Н. Порош, В. Винниченко, Д. Антонович, С. Петлюра та М. Ткаченко, було проведено другий з'їзд партії, що перейменував її в Українську соціал-демократичну ро-бітничу партію. На цьому з'їзді було прийнято програму і статут. За два на-ступні роки партія об'єднала до 3 тис. членів, в основному студентів, службо-вців, робітників і селян.

Українська соціал-демократична робітнича партія проголосила своєю метою встановлення рівних прав громадян незалежно від статі й походження.

Формою державного устрою, за цією програмою, повинна була стати федеративна демократична Російська республіка, законодавча влада в якій належала б представницькому органові. Україна мала входити в цю респуб-ліку на правах широкої автономії.

На території України мало бути чинним законодавство, яке приймалося б своїм законодавчим органом (сеймом). Передбачалося, що законодавчий орган обиратиметься таємним голосуванням на два роки всіма громадянами, які досягли 20-річного віку. Кожен громадянин міг бути обраним до предста-вницьких органів влади. Державні службовці також мали обиратися на свої посади, установлювалася звітність їх перед виборцями.

Для кожної нації, яка мешкала на території України, програма передба-чала можливість культурного і політичного самовизначення. На регіональ-ному рівні програма вимагала встановлення широкого місцевого і крайового самоврядування для всього населення держави, з наданням прав розпоряджа-тися земельними угіддями.

Програмою партії передбачалась і реформа судової влади. Скасовува-лися всі виключні та спеціальні суди, які діяли у Росії. Проголошувався принцип незалежності та виборності суддів. Передбачалося утворення вибо-рних промислових судів. Судочинство слід було здійснювати безкоштовно з обов'язковим забезпеченням юридичної допомоги учасникам процесу.

Програмою Української соціал-демократичної робітничої партії перед-бачалося встановити в державі верховенство закону. Зокрема, для реалізації цього принципу на підприємствах вважалося за необхідне введення виборних посад інспекторів, які слідкували б за виконанням законів про охорону праці.

Передбачалося законодавче закріпити такі особисті та політичні права і свободи громадян, як скасування смертної кари та довічного ув'язнення, знищення всіх привілеїв і класів; свободу совісті, недоторканність особи, жи-тла і листування; необмеженість свободи слова, друку, зібрань, союзів, страйків. Окрім цього, передбачалися важливі аспекти свободи: повна воля господарської діяльності, право вільного переїзду, скасування паспортного режиму тощо.

Вважалося за необхідне провести зміни силових структур суспільства: постійне військо підлягало розпускові, а функції охорони суверенітету по-кладалися на народну