Закономірності суспільного прогресу

Відносно силових структур держави самостійники-соціалісти передба-чали постійну їх еволюцію від захисту інтересів окремих класів до забезпе-чення демократії в країні. Спочатку необхідна сильна армія, яка змогла б охороняти зовнішній суверенітет держави. Вона повинна була зберігатися до роззброєння країн, що оточують Україну. Після цього необхідність в армії відпаде, і її заступить народна міліція.

Судова влада в Україні повинна бути незалежною, а головна її мета — охорона прав та інтересів народу.

У місцевостях із багатонаціональним населенням мав запроваджувати-ся "Суд третього" для розгляду справ, однією зі сторін яких були представ-ники національної меншості.

У державотворчій концепції партії самостійників-соціалістів було зроблено спробу передбачити структуру органів влади та управління на регі-ональному рівні. Передбачалося, що областям і краям в Україні може бути надана автономія. Серед таких областей називалися Слобожанщина, Чорно-мор'я, Полісся, Холмщина, Запоріжжя, Правобережна Україна.

Державною мовою проголошувалася українська, нею мало вестися все діловодство в державних установах, навчання в школах, навчальних закла-дах, а також відправлятися служба в церквах (які, до речі, повинні бути відо-кремлені від держави).

У поглядах на державу самостійників-соціалістів були й відверто слаб-кі ідеї, серед яких і вирішення національного питання. З одного боку, прого-лошувалася рівність усіх націй, які живуть в Україні, можливість їхнього культурного розвитку, а з іншого — українці піднімалися до ролі "старшого брата". Зокрема, в самому статуті партії зазначалося, що її членами можуть бути тільки українці. Адміністративні посади також могли обіймати лише вони. Не до кінця виваженими були й ідеї стосовно системи органів управ-ління виконавчої влади, взаємовідносини президента, Ради міністрів, струк-тур влади автономій чи областей.

Але, незважаючи на це, партія мала багато прихильників, які поділяли її погляди. Представники партії самостійників-соціалістів входили до уряду в період Директорії, а після падіння УНР вона розпалася.

Верховенство загальнолюдських цінностей над національними, прав особистості над правами нації в своїй концепції проголошувала Українська федеративно-демократична партія, що з'явилася 1918 p., але проіснувала всього декілька місяців. В. Наумен-ка, який її очолював (міністр освіти в Ге-тьманаті Скоропадського), 1919 р. було страчено більшовиками. У програмі партії зазначалося, що вона наслідує ідеї Кирило-Мефодіївського товариства і поділяє, зокрема, політичні та правові погляди М. Драгома-нова. Основна ідея державотворчої концепції Української федеративно-демократичної пар-тії полягала у скасуванні унітарної форми державного устрою Росії та побу-дові в її межах федерації автономних областей, до складу якої увійде і Украї-на. Навіть більше, у програмі стверджувалося, що політичне існування Укра-їни не може мислитися без Росії.

Суверенітет, за таким проектом, повинен належати федеративному ці-лому (Росії), а не автономним його частинам. За багатьма своїми положення-ми ця державотворча концепція була подібна до проекту, запропонованого раніше М. Драгомановим.

Головним принципом внутрішньої політики федерації визнавалися за-гальнолюдські вимоги свободи і рівності всіх громадян у всіх сферах соціа-льного життя, в тому числі й можливість національного самовизначення. Цей принцип повинен був лягти в основу конституції, адміністративного й циві-льного законодавства, які гарантували б свободу особистості, культурно-політичні права всіх національностей як на рівні федерації, так і на рівні ав-тономії, виключали б зверхність великоросійської нації та не допускали б на-сильницької українізації в автономії.

Важливим моментом побудови такої федеративної держави вважалося скасування державного та адміністративного централізму, передача законо-давчих повноважень обласним представницьким органам.

Державний устрій в Україні мав виключати можливість відновлення централізму, її національно-територіальна автономія повинна була опиратися на автономію земель. Передбачалося, що Україна може бути поділена на п'ять самоврядних земель: Правобережна, Лівобережна, Степова, Слобідська і Кубанська (до останньої мали увійти Чорноморська губернія та інші тери-торії, які до неї прилягають і заселені українцями)..

У межах федерації російська мова вважалася засобом спілкування між окремими націями, мовою діловодства в центральних державних установах. В установах місцевого управління разом із російською діловодство могло ве-стися українською мовою. Російська мова мала викладатися на території фе-дерації як обов'язковий предмет.

Програмою передбачалося сконцентрувати законодавчу владу на феде-ральному рівні у представницькому органі, який складався з двох палат: ни-жньої, до якої обираються представники з усієї федерації від рівної кількості жителів по виборчих дільницях, і верхньої, котра формувалася з представни-ків, делегованих сеймами автономій. Автори концепції зробили спробу врів-новажити кількість представників від національностей у верхній палаті. У ній кількість представників від Росії не повинна перевищувати однієї третини від загальної кількості.

Усі питання в обох палатах мали вирішуватися простою більшістю, за винятком ухвалення або зміни конституційних законів.

У частинах федерації — автономіях передбачався законодавчий пред-ставницький орган — сейм, який повинен був обиратися загальними прями-ми виборами і таємним голосуванням. Сейм мав ухвалювати закони, які ре-гулювали б питання, віднесені до компетенції автономії, затвердження бю-джету, а також здійснювати контроль за додержанням законів. Гілку законо-давчої влади продовжував представницький орган автономних земель — земські збори, які повинні були обиратися на три роки і ухвалювати місцеві закони.

Виконавча