Закономірності суспільного прогресу

Програмою передбачалась і судова гілка влади, але її систему не було детально розроблено. Заслуговує на увагу, що ця концепція передбачала на-слідування принципу верховенства закону в суспільстві.

У федерації та автономіях передбачалось ухвалення Основного Закону (Конституції), а всі інші акти державної влади мали видаватися відповідно до неї, тобто бути підзаконними. Крім того, у програмі зазначалося, що всі гро-мадяни незалежно від статі, віри й національності рівні перед законом. За по-рушення закону громадяни відповідатимуть тільки перед судом. Особистість і житло громадян недоторканні та повинні охоронятися законом. Ніхто в державі не міг переслідуватись та бути покараним інакше як за вироком суду. Всі особисті й політичні права громадян належало занести в Конституцію та охороняти державою. Проголошувалася свобода совісті, друку, слова, зборів. Передбачалася можливість утворювати і громадські організації без попере-днього дозволу. Вважалося за необхідне дозволити вільне переміщення гро-мадян як у межах автономій і федерації, так і за кордон. Паспортна система з огляду на це мала бути скасована.

Планувалося реалізувати організаційні та практичні заходи для досяг-нення високої освіченості населенням України. Необхідною умовою для цьо-го було встановлення загальності та обов'язковості навчання, яке повинне бу-ти безплатним.

Проаналізувавши викладене вище, можна зробити висновок, що на зламі XIX—XX ст. в Україні склалися суспільно-політичні відносини, які привели до появи значної кількості політичних партій.

Метою, головним напрямком діяльності політичних партій того часу було вироблення політико-пра-вових концепцій побудови української держа-вності та здійснення практичних кроків щодо втілення їх у життя. Ця ідея бу-ла присутня в програмах усіх партій, вона відображала прагнення широких верств населення до визволення від національного гноблення, утворення реа-льних умов, гарантованих законом, для всебічного розвитку особистості, укріплення миру і співпраці з іншими народами.

Важливо відзначити, що всі програми проголошували необхідність пе-реходу до парламентської форми правління, встановлення демократи, перед-бачали децентралізацію влади і широке самоврядування регіонів.

Практично всі політичні парти у своїх державотворчих концепціях до-тримувалися принципу поділу влад: законодавчої, виконавчої та судової, проголошували верховенство закону.

Головні розбіжності розглянутих програм — це питання пошуку форм державного устрою. Одні пропонували автономію України у складі федера-тивної держави на основі колишньої Російської імперії, інші бачили Україну штатом Росії, ще якісь пропонували ідею повної незалежності держави Укра-їна.

Державно-правові погляди, що побутували в політико-правовій думці тогочасного суспільства, знайшли відображення і набули розвитку в Україн-ському проекті союзного договору 1922 p., що його було розглянуто й за-тверджено 23 травня 1923 р. На об'єднаному засіданні Президії Всеукраїнсь-кого центрального виконавчого комітету і Ради народних депутатів УСРР. Автори цього проекту, серед яких були голова Уряду України X. Г. Раковсь-кий та його заступник М. В. Фрунзе, народні комісари М. О. Скрипник та на-родної освіти Г. Ф. Гринько, запропонували теоретичну модель держави, яка значною мірою відрізнялася від варіанта, що примусово запроваджувався то-гочасним московським керівництвом. Зазначена модель базувалася на прин-ципах демократизму, врівноваження суверенітету союзу і республік, обме-ження влади центру та надання широких прав суб'єктам федерації з вирішен-ня державно-адміністративних, культурних і господарських питань, гаранту-вання правового простору в регулюванні всіх сфер внутрішнього життя.

Передбачалося, що інтереси окремих республік повинна захищати Рада Національностей — одна з двох палат верховного органу Союзу, якій надава-лося б право вивчення і навіть скасування всіх рішень владних інституцій Союзу.

Водночас проект державного устрою федерації передбачав, що уряд на союзному рівні має формуватися обома палатами, причому загальносоюзни-ми пропонувалося зробити лише наркомат із військових і морських справ, шляхів, пошт і телеграфів. Наркомати закордонних справ і зовнішньої торгі-влі пропонувалося створити як на союзному, так і на республіканському рів-нях, а такі відомства виконавчої влади, як наркомати продовольства, праці, робітничо-селянської інспекції мали створюватися лише суб'єктами федера-ції. Рівночасно у проекті пропонувалося вилучити з повного відання Союзу питання землевпорядкування, а вирішення соціальних питань, зокрема в ца-рині народної освіти і охорони здоров'я, передати республікам.

Зазначений проект уміщував статті, які регулювали питання союзного і республіканського бюджетів, установлення реальної частки республіки в фе-деральному бюджеті згідно з її економічними можливостями, а також норми, що надавали республікам право встановлювати податки і збори. Крім того, було зроблено сміливу спробу залишити у віданні республік майно і ресурси, що знаходилися на їхній території, в їхньому розпорядженні, користуванні та управлінні. На жаль, спроба демократичного конституційного формування СРСР в умовах жорстокого комуністичного режиму зазнала невдачі.

Із падінням російського царату в перші роки радянської влади мала мі-сце деяка стабілізація в подальшому розвитку політико-правової думки в Україні. Певною мірою цьому сприяло і створення наприкінці 1918 р. Украї-нської Академії наук та її наукових підрозділів: комісії для виучування зви-чаєвого права України, комісії для виучування (історії) західноруського та українського права і т. ін. Але з установленням сталінського тоталітаризму та всебічною етатизацією суспільного життя, в період жорстоких репресій про-ти науковців та "ідеологічної чистки" науки під гаслом переходу на нові ме-тодологічні позиції, юридичну науку було пристосовано до потреб влади, що негативно вплинуло на розвиток політико-правової думки в Україні