Заплавне грунтотворення Полісся та лісостепу України (еволюція, біогеохімія, окультурювання)

Об’єктом дослідження був природний заплавний педолітогенез та породжені ним молоді, екологічно вразливі, строкато-мозаїчні, динамічні алювіальні та торфові ґрунти заплав Полісся та Лісостепу України (в басейнах Дніпра, С. Донця) та інших держав.

Предмет дослідження становили основні генетичні, екологічні та агрономічні показники алювіальних мінеральних і торфових органогенних ґрунтів в умовах активних експериментів за антропогенною (окультурюю) модифікацією ґрунтово-екологічних режимів; моделі господарювання.

Методи дослідження. Закономірності заплавного ґрунтотворення досліджувалися морфологічним, стаціонарно-польовим, історико-генетичним (еволюційним), біогеохімічним (ландшафтно-геохімічним) методами із застосуванням інформаційних технологій та сучасного математичного апарату.

Наукова новизна результатів:

вперше сформульовано концептуальну уяву про заплавно-долинний педолітогенез в його еволюційному розвороті, встановлено закономірності природного ґрунтотворення та внесені в нього корективи в процесі окультурювання заплавних екосистем поліфункціонального призначення;

розроблено ландшафтну типологію заплавних земель як основу екологічно вивірених стратегій господарювання в межах долинних ландшафтів;

оновлено на біосфероцентричних засадах теоретичні основи фітоагрохімічного окультурювання цілинних заплавних ґрунтів;

деталізовано біогеохімічні, екологічні закономірності та еволюційне спрямовання окультурюючої корекції природного заплавного ґрунтотворення;

запропоновано екологізовані підходи до розв’язання колізії між підвищенням біопродуктивності заплавних екосистем і зменшенням ґрунтово-ценотичного біорізноманіття в процесі фітоагрохімічного окультурювання цілинних ґрунтів;

запропоновано незалежну екологічну експертизу проектів організації території заплавних земель, оновлено сценарії раціонального використання земель заплавних екосистем.

Практичне значення отриманих результатів

теорія і практика фітоагрохімічного окультурювання заплавних ґрунтів, ландшафтно-екологічна типологія заплавних земель, екоетичні підходи до земпроектування та господарського використання заплавно-долинних ландшафтів прийняті до впровадження Харківським управлінням сільського господарства і продовольства, Харківським обласним управлінням земельних ресурсів, Інститутом землеустрою УААН;

біосфероцентричні засади окультурюючої корекції заплавного ґрунтотворення запроваджені в навчальний процес Харківського НАУ ім. В. В. Докучаєва, Харківського державного технічного університету сільського господарства, Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди, Харківської державної зооветеринарної академії, Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича;

розроблені за новою спеціалізацією “еколог с. -г. територій і підприємств” факультету агрохімії і ґрунтознавства навчальний план і методичне забезпечення (освітньо-професійні програми, освітньо-кваліфікаційні характеристики) і запроваджені в навчальний процес Харківського НАУ з 1995р. ;

ландшафтні заказники “Сіверськодонецький”, “Докучаєвський” та інші в Харківській області організовано при авторстві та співучасті дисертанта;

теорія еколого-еволюційного спрямування заплавно-долинного педолітогенезу впроваджена в навчальний процес Харківського НАУ та земпроектну практику Харківської філії Інституту землеустрою УААН;

пропозиції по проведенню незалежної екологічної експертизи проектів землекористування впроваджено в експертну практику управління екобезпеки Харківської області.

Рекомендації дисертанта доведені через авторські телепередачі до широкого загалу агрономів, землевпорядників, економістів, екологів, інших фахівців, фермерів, землевласників і використовуються ними в ґрунтово-екологічній та господарській діяльності в Україні, державах СНД, далекого зарубіжжя при здійсненні земельної реформи, проведенні екологічної експертизи проектів, в рекреаційній, природоохоронній та інших галузях екосоціальної діяльності, де є попит на оновлення стосунків людини з землею.

Особистий внесок здобувача. Дисертант є автором концепції фітоагрохімічного окультурювання алювіальних і торфових ґрунтів Полісся та Лісостепу України, учасником і керівником всіх досліджень в ландшафтних умовах і лабораторіях. Йому належать здійснені в дисертації ідея коеволюційної (з урахуванням заселення долинних ландшафтів людиною) інтерпретації палеопедологічних схем, задум фітоагрохімічного окультурювання цілинних алювіальних ґрунтів на парадигмально оновленій методологічно-світоглядній основі, розробка екоетичних принципів господарювання в заплавно-долинних ландшафтах. Він постійно брав участь в апробації отриманих результатів, особисто написав і комп’ютерно оформив текст дисертації та монографії.

Апробація результатів дисертації. Наукові результати з дослідження біогеохімічних закономірностей та екоеволюційного спрямування культурного педогенезу в заплавних ґрунтах на сучасному етапі землекористування, отримані дисертантом в період 1970-2001рр., регулярно представлялись на щорічні наукові конференції ХНАУ, інших вузів Харкова, України, Росії, Молдови, Казахстану, постійно доповідались на нарадах, конференціях, з’їздах ВОП, УТГА, УБО, Географічного товариства УРСР, Міжнародних симпозіумах, Міжнародному клубі “Мыслитель”, Національному конгресі з біоетики.

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 150 наукових робіт, з них 31 – у фахових виданнях ВАК.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, 14 підрозділів, висновків, рекомендацій виробництву, списку літератури з 777 найменувань, її викладено на 450 с., включаючи 121 таблицю, 12 рисунків, додатки (окремою книгою).

 

Незважаючи на давній інтерес до заплавного ґрунтотворення, наукове вивчення його закономірностей стало можливим після фундаментальних праць В. В. Докучаєва, який звернув увагу на його алювіальну і післяповеневу стадії, охарактеризувавши цим його педолітогенну сутність. М. М. Сибірцев чітко визначив поняття заплавні ґрунти і виділив їх тип в підкласі алювіальних ґрунтів. Ці класичні розробки були поглиблені К. Д. Глинкою і Б. Б. Полиновим. В. Р. Вільямс першим дослідив закономірності ландшафтотворення в прирусловій, центральній і притерасовій областях заплави з шаруватими, зернистими і болотними ґрунтами, сформулював концепцію дернового процесу ґрунтотворення, оцінив екологічну роль дернини, висунув ідею взаємодії малого та великого кругообігів речовин, проставив акцент на провідній ролі в ґрунтотворенні біологічних чинників.

Поряд з ґрунтознавцями вчення про заплавне ґрунтотворення розробляли геологи, географи, ландшафтознавці, геоморфологи, лукознавці-луговоди, геоботаніки (фітоценологи), біогеоценологи (екологи), агрохіміки, гідрологи, гідрогеологи – О. М. Дмитрієв, О. П. Шенніков, П. М. Григор’єв, Р. А. Єленевський, І. І. Плюснін,