+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
69
Мова:
Українська
з заселенням та освоєнням в палеоліті цих ландшафтів істотами з роду Homo, які за гранично вкорочений час (значно менший за голоценовий, а тим більш ритмічно еволюціонуючий пізньокайнозойський педогенез) полонили біосферу, неймовірно прискорили і ускладнили її просторово-часовий механізм, порушили космічно задану ритміку грунтотворення. Ретроспективно повертаючись до того періоду, коли на одній з найбільших рівнин світу (Східноєвропейській = Русько-Українській) заплавно-долинні ґрунтово-біоценотичні комплекси наповнились стоянками палеоліту, починаєш розуміти, що це аж ніяк не стало випадковістю – долини виявились найбільш сприятливими для проживання та життєдіяльності пралюдей (родючі ґрунти, продуктивні та різноманітні фітоценози з кормовими, їстівними, терапевтичними рослинами тощо). Розвиток в подальшому матеріально-духовної культури та суспільних взаємовідносин призвів до того, що незвичні для природи екосоціальні закони поступово вплелись в коеволюцію людини з біосферою, її ландшафтами, ґрунтами, фітоценозами.
3. 3. 2-3. Фізичні, хімічні, фізико-хімічні, агрохімічні та інші показники заплавних ґрунтів. Літогенетичні, фізико-хімічні, біологічні, агрохімічні та інші параметри діагностують природну варіабельність, динамічність, антропогенну скоригованість досліджених заплавних ґрунтів. Гранулометричний склад алювіальних ґрунтів є надійним екогенетичним показником, що характеризує їх тверду фазу та чітко діагностує процеси заплавного педолітогенезу. У мінеральних ґрунтах заплави р. С. Донець, за винятком прируслов’я, переважає фракція фізичної глини, вміст якої (в т. ч. мулу) з глибиною зменшується, супроводжуючись зростанням кількості піщаних частинок. Навіть при важкій гранулометрії в їх профілі фіксуються супіщані та піщані прошарки – яскраві маркери алювіальності. Класичне прируслов’я р. С. Донець закономірно позначене піщано-супіщаним гранулометричним складом шаруватих алювіальних ґрунтів.
Мінералогічний склад (табл. 1) гідроморфних лучних (суглинкових і супіщаних), лучно-болотних і болотних ґрунтів суттєво відрізняється від аналогічних показників автоморфних ґрунтів. Особливо специфічною є фракція мулу з її мозаїчним профільним розподілом (спокійним лише у лучного ґрунту центральної заплави).
Примітка. Номери тут і далі відповідають неудобреним ґрунтам схеми експерименту: 1-лучний суглинистий центральної заплави; 9 і 10 – лучно-болотний і болотний; 11 – лучний супіщаний шаруватий прируслов’я; Гс – гідрослюди; К – каолініт; В – вермикуліт; М – монтморилоніт.
Монтморилоніт як високодисперсний, набухаючий мінерал в гідроморфних ґрунтах заплави р. С. Донець має ще й нестабільну (від 14 до 19 А) відстань між своїми міжпакетниками, зумовлену, мабуть, різною мірою його гідратованості. Мулувата фракція всіх досліджених ґрунтів представлена переважно колоїдними формами мінералів, серед яких найчастіше зустрічаються аморфні сполуки FeO, Al2O3, SiO2. Зменшення в приповерхневих горизонтах заплавних ґрунтів кількості набухаючого компоненту може мати різні причини, в т. ч. й названі В. А. Ковдою і М. І. Горбуновим (іллітизація та винос з верхніх лужних горизонтів диспергованих Na монтморилонітових структур).
Мінералогічна фаза лучних ґрунтів центральної заплави має невисоку, хоч і явну диспергованість при слабо вираженому галоморфізмі. Ця їх здатність до набухання може вважатись реліктовою (якщо в минулому дійсно існували сприятливі для циркуляції лужних розчинів палеоумови, то присутність Na однозначно ініціювала та посилювала монтморилонітизацію). Рентгенограми лучних, лучно-болотних і болотних ґрунтів мають між собою багато схожих рис – в них не помічено диспергації глинистого набухаючого матеріалу, що пояснюється мінімальною кількістю в них обмінного Na, нейтральною реакцією і блокуючим впливом Са. Лучний шаруватий ґрунт має досить високий вміст глинистих мінералів при незначній кількості їх змішано-шаруватих видів і високодисперсного кварцу.
Гумусовий стан алювіальних ґрунтів засвідчує біосферно значимий факт акумуляції в заплавах Лісостепу й Полісся не просто значної, а найбільшої (в торфах) кількості органічних речовин, на яку здатен педогенез з його додатковим в заплавах джерелом надходженння гумусових речовин в складі алювію та повеневих вод. Варіанти фітоагрохімічного окультурювання було екологічно невразливо адаптовано до неушкоджених (цілинних) ділянок гумосфери. Аналітичні дані ілюструють значну й глибоку гумусованість досліджуваних ґрунтів. Верхній 10см шар лучного та лучно-болотного ґрунтів має 5-6% гумусу. Болотний ґрунт є найбільш (6-8%), а лучний супіщаний – найменш (не >1-2%) гумусованим. В складі гумусу досліджуваних ґрунтів переважають гумінові речовини, утворені під переважним впливом Са і R2O3: Сгр: Сфр перевищує 2 (подекуди 8, 58). Зроблено акцент на екофункції детриту, як адсорбента суто гумусових речовин, та підкреслено біосферну значимість детритогенезу. Вперше (з Д. Г. Тихоненком і К. Л. М’Байлао) визначено вміст в заплавних ґрунтах активної і пасивної форм колоїдного гумусу, подано їх інтерпретацію згідно О. Н. Соколовського, М. І. Лактіонова, Г. Я. Чесняка.
Фізичні параметри досліджуваних алювіальних ґрунтів характеризуються значною варіабельністю. Поза динамікою можна говорити, що в різних ґрунтах і горизонтах маємо різні водно-фізичні показники. Кількість обмінних катіонів чітко розрізняється в різних видах досліджуваних ґрунтів. В лучному суглинковому ґрунті в шарі 0-5см вміст обмінного Са++ дорівнював 59, 1; Mg++ – 7, 5; Na+ – 0. 9; К+ – 0, 85мг-екв/100г ґрунту. В легких ґрунтах виявлено найменші кількості обмінних катіонів, особливо в дерновому піщаному ґрунті: Са++ – 17, 5; Mg++ – 7, 1; Na+ – 0, 3; К+ – 0, 2 мг-екв/100г ґрунту в шарі 0-5см. Лучні, лучно-болотні і болотні ґрунти середньо забезпечені рухомими фосфатами, мають підвищені запаси рухомого калію та нейтральну реакцію (табл. 2).
Таблиця 2
Вміст обмінних Ca, Mg, Na, K (мг-екв/100 г) і рухомих форм фосфору і калію (мг/100 г) в заплавних ґрунтах р. С. Донець, 11. 06. 86 р.
№ См P2O5 K2O