Заплавне грунтотворення Полісся та лісостепу України (еволюція, біогеохімія, окультурювання)

При всій різноманітності деградаційних проявів у ґрунтах, вони, на нашу думку, завжди мають альтернативний стосовно окультурювання тренд. Еконебезпечність деградації зумовлена не лише втратою ґрунтами біопродукційної здатності, але й спрощенням їх геоекоінформаційних зв’язків в ЕКОСИСТЕМІ БІОСФЕРИ при значному зниженні її гомеостазу (Д. Н. Дурманов, В. И. Кефелі). “Но если простота есть тест истины и систематизации, то что же может быть тестом простоты? ”. Відповіді на це сакраментальне в першооснові запитання N. Goodman’а ми не знайшли, задовольнившись думкою Д. М. Гвішіані про те, що подолання “заклятия бесконечной сложности” становить найвище призначення геоекосистемного (авт.) моделювання, яке здійснюється шляхом розумного спрощення, ”аппроксимации реальных систем их моделями (упрощение для понимания) ”, з огляду на закон В. І. Вернадського про біогеохімічні (трансформовані нині в технобіогеохімічні) цикли речовин (в т. ч. й добрив) та енергетичних потоків як сучасного природно-антропогенного феномену (В. А. Ковда, М. А. і Н. Ф. Глазовські, В. В. і Г. В. Добровольські, Ф. І. Козловський, Дж. Фортеск’ю).

Для ґрунтотворення особливого значення набуває малий (біологічний) кругообіг речовин, який забезпечує циклічну ритміку біосфери. Добрива здатні покращувати розірваний в землеробстві кругообіг речовин: впливаючи на поживний режим ґрунтів, вони створюють найкращі умови мінерального (власне ґрунтового), азотного і вуглецевого живлення рослин (Д. М. Прянишніков, О. В. Петербурзський, Е. Рассел, А. В. Соколов, О. М. Гринченко, П. А. Власюк, Б. О. Ягодін, В. И. Нікітішен, В. Г. Мінєєв, В. Д. Муха, І. І. Назаренко, Ф. П. Топольний та ін.). Проте методологічно нез’ясованим залишається смислове навантаження зовні нейтральних понять хорошої якості, покращання кругообігу, створення найкращих умов, сприятливих (оптимальних) композицій (В. С. Преображенський). Ці гострі питання ретельно аналізуються за межами класичної агрохімії геохімічною екологією (В. В. Ковальський), яка трансформує традиційні фізіобіохімічні та ґрунтово-екологічні проблеми в біогеохімічні, вводячи їх в коло загальнобіосферної методології та уявлень про ноосферне майбуття біосфери (В. І. Вернадський).

Сьогодні ці концептуальні надбання розглядають в числі фундаментальних екологічних принципів провідні екологи і ґрунтознавці світу: Д. Хатчінсон, П. Дювіньо, І., Ю. Одуми, В. Лархер, Р. Ріклефс, Р. Уіттекер, М. Бігон, М. Будико, В. Волобуєв, М. Гіляров, В. Ковда, В. Ковальський, М. Глазовська, Л. Карпачевський, Є. Нікітін, Г. Добровольський, К. Ситник, М. Голубець, Н. Тишлер, Д. Фортеск’ю, В. Федорів, М. Масюк, М. Бекаревич та ін. Вони засумнівались в непогрішимості раціонального способу землекористування та в ідеальності пануючої економічної парадигми (в т. ч. і в галузі заплавного землекористування), яка загнала родючість ґрунту (загалом біосфери), як світоглядну категорію, на периферію наукової думки, примножившись відсутністю тут стратегічного задуму та слабкою теоретичною розробкою екологічних версій окультурювання ґрунтів, методологічний статус яких виявився неадекватним конституційній дефініції головного багатства нації.

Вихоплюючи зовсім мізерну частку колізій, пов’язаних з агрохемогенним втручанням у трофічний ланцюг заплавні ґрунти-лучні трави кормового призначення, ми ризикуємо дестабілізувати екологічну рівновагу в річковій заплаві. І все ж не можемо не скористатися одним з найефективніших засобів управління родючістю ґрунту спільно з біопродукційним процесом, помаркованим в агробіоценозах одіозним дефектом – антропогенною розімкнутістю біогеохімічної циклічності. Добрива все ж не позбавляють нас екологічних сумнівів, звідки виникає потреба пошуку в умовах Лісостепу та Полісся України еконейтральних тукових ін’єкцій до ґрунтово-ценотичного тандему заплавних ландшафтів. Такий пошук модифікувався (в контексті ноосферної стратегії) в авторську ідею фітоагрохімічного окультурювання цілинних алювіальних ґрунтів за допомогою добрив разом з мезофільними фітоценозами.

 

 

Заплавний педолітогенез заслуговує на дослідження в статусі еволюційно розвернутого макропроцесу з притаманними йому педохронологічною організацією та еколого-біогеохімічними закономірностями. Цей природний, техногенно обтяжений процес потребує для свого пізнання оновленого методологічно-світоглядного бачення екологічних наслідків взаємодії Природи й Соціуму, в т. ч. й окультурюючої корекції природного ґрунтотворення в заплавах.

2. 1. Методологія досліджень. Методологія класичного раціоналізму загнала реальні людські проблеми, вкорінені у відкритий В. В. Докучаєвим ґрунт, на периферію свідомості, а родючість ґрунту позбавила світоглядної категорійності. Гіпертрофований “методологізм” нині поступається місцем фантазійним (imaginative) засобам отримання та усвідомлення екоінформації, які забороняють “розчарівнювати” та спрощувати землю, ґрунти, ландшафти, рослинний світ, біосферу, сприяючи переорієнтації наукового пошуку із сутності (essentia) на існування (existentia), оскільки на загибель приречене існуюче, а не суттєве. Це викликає необхідність ”екологічного просіювання” раціональних парадигм, привчає (якщо не змушує) людей вмонтовуватись у жорстку систему дозволеного й забороненого, подаючи їм надію на життя в здоровому, красивому, катастрофічно не деградованому,