«Життя Арсеньєва» І.О. Буніна і традиції автобіографічної оповіді в російській літературі

Композиційно «Життя Арсеньєва» майже повторює твір Толстого, що починається дитинством героя («Джерела днів» Буніна – «Дитинство» Толстого) і закінчується його юністю (остання повість трилогії Толстого названа «Юність», повна назва бунінського роману в останньому прижиттєвому виданні – «Життя Арсеньєва. Юність»). І Толстой, і Бунін збиралися описати більшу частину життя своїх героїв, ніж це кінець кінців було зроблено. Очевидно, така часова межа – юність – взагалі характерна для жанру автобіографічної оповіді. В основі художньої автобіографії, що вийшла з роману виховання, лежить ідея розвитку особистості. При зображенні зрілості героя вона блякне. Цією специфічною особливістю жанру автобіографічної оповіді пояснюється велика кількість художніх автобіографій, що залишилися незавершеними.

Інша особливість автобіографічного жанру – виведення загального, загальнолюдського з родового, родинного (у Толстого вона розвинулася згодом у «думку родинну» – одну з головних у його творчості). На відміну від сучасників-різночинців і від письменників початку ХХ ст., що описували у своїх творах розпад сім’ї і втрату родового почуття, Толстой був вихований у повазі до родинних засад, невипадково він разом з Аксаковим став родоначальником російської художньої автобіографії. Сім'я уявляється і Толстим, і Буніним як моральна, духовна і душевна, інтелектуальна основа. Для обох письменників життя сім’ї визначається не тільки побутом, а й духовною спорідненістю душ. Тому самітність героїв у «Дитинстві», «Отроцтві», «Юності» і «Житті Арсеньєва» породжує думку не про те, що сім'я як соціальний інститут пережила себе, а про її цінність, у чому були однаково переконані і Толстой, і Бунін. Варто зазначити, що для Буніна характерна така поетизація сім'ї, якої немає навіть у Толстого. В очах Арсеньєва-дитини його збанкрутілий батько здається добрим і розумним, сильним і спритним, про матір же зрілий Арсеньєв згадує як про найгіркішу любов свого життя. Розповідач у «Дитинстві» Толстого ідеалізує матір, але нещадний до пам'яті батька: його вади і слабкості винесені на суворий суд читачів у главі «Що за людина був мій батько?».

Такі розбіжності в описі схожого досвіду допомагають помітити різну роль розповідача у Толстого і Буніна. В «Житті Арсеньєва» втручання зрілого героя у давно минулі події мінімальне. У Толстого ж оцінка оповідача часто позбавляє сприйняття Миколеньки дитячої безпосередності.

В автобіографічній трилогії Толстого порядок оповіді співпадає з дійсною послідовністю подій. Письменник вважав встановлення зв'язку подій необхідною умовою створення автобіографічної оповіді. В романі Буніна, навпаки, часто лунають слова «раптом», «несподівано», «зненацька», що взагалі заперечують закономірність. Життя для Арсеньєва – це «безладне накопичування вражень, картин і образів». Таку ж відсутність зумовленості, вільне переміщення у часі і у просторі ми знаходимо і у структурі «Життя Арсеньєва». Герой легко змішує у споминах події, позбавляючи їх природної послідовності. Однак початок бунінській «свободі» було покладено саме автобіографічною трилогією Толстого, в якій основна дія часто переривається авторськими ліричними відступами, а також відомостями з життя дійових осіб (глава «Наталя Савівна» у «Дитинстві», «Історія Карла Івановича» в «Отроцтві» тощо), філософськими міркуваннями (наприклад, у главах «Любов» у «Юності») і т. п.

Один з найважливіших і драматичних моментів самосвідомості героя художньої автобіографії – зустріч зі смертю. Миколеньку Іртеньєва вражає несумісність образу матері, який живе у його пам'яті, з виглядом її мертвого тіла. І Арсеньєв сприймає мертву сестру Надю як нерухому пишну ляльку. І для Толстого, і для Буніна смерть – це інше буття, «повернення до загального і вічного джерела», «пробудження від життя» (вмираючи, князь Андрій усвідомлює, що він і живі «не можуть розуміти одне одного»). Смерть як перехід з одного стану в інший, як звільнення від матеріального існування у Толстого підкреслює метафора дверей (це двері, які бачить у сні Андрій Болконський), у Буніна на межі вічного і минущого знаходиться дзеркало (рання редакція гл. XVII кн. 1, перероблена в оповідання «Дзеркало»).

У «Дитинстві», «Отроцтві», «Юності» важливе місце відводиться впливові оточення на особистість героя, оцінці дійових осіб. В «Житті Арсеньєва» більш важливі, ніж взаємовідносини з людьми, почуття героя, причому подані у споминах, а отже,