«Життя Арсеньєва» І.О. Буніна і традиції автобіографічної оповіді в російській літературі

Характерною особливістю «російського» виховання і в Аксакова, і в Буніна є ранній інтерес героїв до читання, спроба своїх сил у літературній творчості, а також подорожі. При цьому у «Житті Арсеньєва» мотив подорожі непомітно переходить у мотив життєвих мандрів.

У третьому розділі – «Життя Арсеньєва» у літературному процесі 1920-1930-х рр. « – досліджується зв'язок роману Буніна з найбільш визначними автобіографічними розповідями його сучасників – «Богоміллям», «Літом Господнім» І. С. Шмельова і «Подорожжю Гліба» Б. К. Зайцева.

3. 1. «І. О. Бунін та І. С. Шмельов». Дослідження питання про творчі взаємозв'язки письменників-сучасників часто ускладнює історія їхніх особистих стосунків. Емігрантська літературна критика не раз зазначала несхожість двох найбільш талановитих письменників російського зарубіжжя – Буніна і Шмельова. Думка про цю несхожість підтримувалася і самими письменниками, що помітно з висловлювань найближчого оточення Буніна. Але людська «відмінність» не скасовує моментів художньої подібності у Буніна і Шмельова. На перший погляд, автобіографічна оповідь Буніна відрізняється від «Літа Господнього» своєю об'єктивністю. Бунін більше, ніж Шмельов, говорить про негативні сторони російської дійсності. Однак тіньові сторони у бунінському образі Росії помітні тільки на тлі яскравої шмельовської ідеалізації; у контексті творчості самого Буніна «Життя Арсеньєва» виглядає інакше: загальний тон оповіді тут незрівнянно світліший, ніж, наприклад, у «Суходолі». А з іншого боку, і на сторінках «Літа Господнього» багато світового болю: остання частина твору так і називається – «Скорботи».

Православність, церковний переказ виступає в автобіографічних розповідях Буніна і Шмельова як сила, що зв'язує воєдино життя різних поколінь, що знімає конфлікт «батьків і дітей». Арсеньєв, згадуючи молитву у Духів день, помічає, що цей обряд як ніщо інше зв'язує його з предками. У Шмельова релігійна ідея – прилучення героя до православності, його обрядовості – визначає композицію «Літа Господнього». Опис православних обрядів і свят у «Житті Арсеньєва» займає менше місця, ніж у «Богоміллі» і «Літі Господньому», однак ціннісно-орієнтована пам'ять Буніна також виділяє цей бік життя героя (подорожі на обідню у Різдво, Великий піст у домі Арсеньєвих, відвідання Альошею єлецької церкви та ін.). На відміну від Шмельова Бунін розумів християнство як одну з багатьох складових частин російського національного характеру, його верхній, духовний шар, поряд з яким у ньому присутнє і дике, азіатське начало. Дослідники (Дж. Вудворд, Б. Кірхнер) не раз підкреслювали близькість Буніну східних релігій – буддизму, даосизму. «Життя Арсеньєва» дає підставу для таких висновків. Звичайно, не доводиться й казати про якесь глибоке заглиблення Буніна у буддійську релігію, але деякі її поняття (нірвана, сансара, дао) здалися письменникові співзвучними його особистим світорозумінням.

Глибше, ніж буддизм, Бунін відчуває Старий Заповіт. Образ Бога-батька, що карає, простежується в оповіданнях «Русь», «Балада». Ідеєю божественної відплати пройнятий той епізод у «Житті Арсеньєва», де розповідається про загибель прикажчика, що доніс на соціаліста – Альошиного брата. І все-таки важко погодитися з тим, що Бог у бунінських творах – «страшний, темний, загадковий, причетний до начала язичницько-інстинктивного», «бог чуттєвого кохання», «бог смерті, а не безсмертя» (І. Ільїн). Старозавітний грізний Бог не заступає у Буніна Бога милосердного, що дарує врятування і життя вічне. Про це свідчать оповідання «Богиня Розуму», «Холодна осінь», «У Парижі», «Чистий понеділок», сторінки, присвячені родині Ростовцева у «Житті Арсеньєва».

Письменник, можливо, не завжди усвідомлює, що риси, які він особливо цінує у людях, виховані православ'ям. Але цей зв'язок, до пори непомітний, стає очевидним у моменти трагічних випробувань. Висока поетичність образу Росії в емігрантській творчості Буніна досягається завдяки таким реаліям, як Данилов і Макарьєвський монастирі, Троїцька Лавра, суздальські обителі. Автору «Мандрів» вони служать символом «незапам'ятної і непорушної Русі», де у самому розквіті добробуту не вичерпувалися ані потяг до Бога і вічності, ані піднесені докори землі і людині.

Церковна служба у сприйнятті бунінського героя – священна, поліфонічна, глибоко символічна «містерія». Естетикою православної служби захоплюється і Шмельов. У святі Спаса, наприклад, він приділяє особливу увагу шатам храму, одягові священнослужителів тощо.

Окрім «конфесіональної релігійності», у творах Буніна і Шмельова виявилася і «релігійність екзистенційна» , змістом якої є «відчуття нескінченного», «смак до нескінченного» (те «почуття якоїсь нескінченності», з яким Бунін, за власним визнанням, «жив усе життя»), прихильність до всього земного. «Екзистенційна релігійність» проймає «Життя Арсеньєва», але вона помітна і у шмельовських описах «млинців і пирогів», крізь які просвічує любов не тільки до Творця, а й до його Творіння. Власне, у шмельовських «млинцях і пирогах» значно менше утробності, чуттєвості, ніж у бунінському ставленні до світу, що нескінченно мучив його своєю чарівністю. «Млинці» у Шмельова – нехай яскравий, відчутний, але символ російських традицій. Росіяни зрозуміли і оцінили у повній мірі значення цього символу, втративши нормальний побут. Філософ О. Ф. Лосєв написав у 1932 р. з одного табору в інший, дружині, що тільки тут він, не любитель млинців та інших масничних задоволень, усвідомив у них «ласку життя, початок мирного влаштування, наївну і безпечну радісність самого буття» .

І для шмельовського Вані, і для бунінського Арсеньєва Росія – це не тільки країна, де вони народилися, але й її минуле. Щось