Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

«Життя Арсеньєва» І.О. Буніна і традиції автобіографічної оповіді в російській літературі

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 

вивільнені від усього несуттєвого, вторинного, наприклад, скороминущих образ і непорозумінь. Такий ракурс перешкоджає побачити героя очима людей, які його оточують, але це не знижує об'єктивності авторської позиції у ставленні до нього.

2.2. «І. О. Бунін і С. Т. Аксаков». Вже раннє бунінське оповідання «Далеке» у зібранні творів Буніна (1915 р., видавництво товариства Маркс) мало «аксаковську» назву – «Сон Обломова-онука», точніше, вказувало одразу на дві впливові традиції – аксаковську і гончаровську. Аксаковська традиція у зображенні перших миттєвостей самосвідомості, що пробуджується у дитині, заявляє про себе і в іншому оповіданні Буніна, «Біля джерела днів». Оповідання «Далеке» і «Біля джерела днів» у період, коли створювалося «Життя Арсеньєва», було перероблене Буніним і опубліковане під назвами «Вісім років» (з підзаголовком «Життя Арсеньєва». Варіант першого начерку») і «Дзеркало» (з підзаголовком «З давніх начерків «Життя Арсеньєва»).
В «Дитячих роках Багрова-онука» Аксаков характеризує не тільки події життя дитини, особливо важливі для формування її особистості, а й самий феномен пам'яті, те, як відбувається відбір важливих для неї подій, зустрічей, знайомств – інколи дивний і незрозумілий дорослій людині момент «включення» цього механізму у дитинстві, що відокремлює несвідомий відрізок життя, який ніби і не прожито, від значно тривалішого періоду життя усвідомленого, тобто власне життя. Таємничій роботі пам'яті Аксаков присвятив вступ до своєї повісті і дві перші глави – «Уривчасті спомини» і «Послідовні спомини».
У «Житті Арсеньєва» мотив пам'яті набуває значного розвитку, стає центральним, організуючим, структурно складнішим у порівнянні з повістю Аксакова. Однак, поєднуючи різноманітні часові пласти свого життя в акті спомину, Бунін-Арсеньєв спирається на відкриття Аксакова-Багрова. Мотив родової, спадкової пам'яті, вперше заявлений Аксаковим (у «Родинній хроніці» розповідач обізнаний з подіями минулого так, ніби сам був їх очевидцем, до родинного переказу він ставиться, як до початку свого власного життя), випереджає бунінську прапам'ять.
Буніна зріднює з Аксаковим і думка про святість традицій, родинного і національного устрою. Така позиція Аксакова пов'язана з його близькістю до слов'янофілів, у Буніна – з гірким досвідом вигнання. Для Аксакова однією з причин неприйняття західної культури було його різко негативне ставлення до соціальної революції, сама ідея якої, здавалось, суперечила тисячолітнім принципам Російської державності. Аксаков не вірив у можливості будь-яких швидких, радикальних змін на краще у суспільному ладі. При всій ліберальності своєї позиції у ставленні до селян, кріпацького права і політики уряду, слов'янофіли завжди залишалися переконаними прибічниками самодержавства. На відміну від соціалістів, що висловлювали бажання внести у російський державний устрій елементи західного парламентаризму, «демократії» і західних утопічних теорій, слов'янофіли зверталися до витоків, «основ» російського народу, бачили майбутнє Росії у збереженні її традиційного устрою.
Світ без минулого, що позбавляє людину можливості «згадати», «дізнатися», для Арсеньєва втрачає свою цінність. Пієтет Арсеньєва перед минулим пояснює його неприйняття соціал-демократичного середовища з його «запереченням минулого і нинішнього Росії» і мрією «про її майбутнє, вірою у це майбутнє, за що і потрібно було «боротися». Це неприйняття Арсеньєвим середовища революціонерів – лише відгук ненависті автора роману до людей, які зруйнували його Батьківщину. Пізнавши в Одесі «окаянні дні» революції, Бунін зізнався: «Ніколи я не погоджуся з тим, що спустошена Росія... Я ніколи не думав, що можу так гостро відчувати». Свої «охоронні» настрої Бунін передає зрілому Арсеньєву, в якого виникає питання: «Як не відстояли ми всього того, що так гордо називали ми російським, у силі і правді чого ми, здавалось, були так упевнені?».
Буніна і Аксакова споріднює також зважене, помірне ставлення до слов'янофільської теорії. Письменникам близьке її бережливе, пильне ставлення до державного устрою, сім’ї, родової спадкоємності, пошук національного «коріння». Однак крайностей націоналізму не приймає ані Аксаков, якого «власні діти часом звинувачували у західництві» , ані Бунін, який з обуренням ставився до перебільшеної російськості «лубочної, сухозлітної» Росії. Але якщо Аксаков в усіх своїх міркуваннях залишається спокійним, толерантним, то різкість, емоційність бунінських висловлювань про «праве» крило неослов'янофільства  може, на перший погляд, здатися західництвом. Однак творча позиція автора «Життя Арсеньєва» свідчить про протилежне: у переломний момент історії Росії письменник звертається до літературних, фольклорних та історичних образів Давньої Русі (вірші «Руслан», «Альонушка», «Скоморохи», «Святогір і Ілля», «Святий Прокопій», «Сон єпископа Ігнатія Ростовського», «Князь Всеслав» та ін., спомин про Давню Русь в оповіданні «Остання осінь» протистоїть авторському передчуттю кінця російського села, допетровська Русь приваблює головну героїню «Чистого понеділка»). Західна цивілізація викривається Буніним у «Добродії з Сан-Франциско», а оповідання про французьку революцію 1789 р. знищують міф про гуманність Заходу. І навіть польське коріння Буніна не заважає йому у «Житті Арсеньєва» віддати перевагу православній церківці порівняно з католицькими храмами.
«Життя Арсеньєва», як і «Дитячі роки Багрова-онука», відтворює життя людини у дитинстві із усією притаманною цьому періодові гостротою відчуттів, передає свіжість сприйняття юного героя. Арсеньєв живе і минулим, і сьогоденням, подібно до того, як у творі Аксакова розповідач не наділяє своїми думками юного героя.
І Багров, і Арсеньєв чуйно сприймають красу природи і усвідомлюють себе її невіддільною частиною. При цьому любов до природи не виключає у обох героїв деякої частки жорстокості у ставленні до неї – обом, наприклад, добре знайомий мисливський азарт. І так само позбавлене сентиментальності розуміння краси
Фото Капча