«Життя Арсеньєва» І.О. Буніна і традиції автобіографічної оповіді в російській літературі

 

 

Співставлення «Життя Арсеньєва» Буніна з класичними автобіографіями, що затвердили жанровий канон, і з автобіографічними розповідями сучасників, доводить приналежність цього твору до жанру художньої автобіографії – - різновиду «роману виховання» (М. М. Бахтін), в основі якого лежить духовне становлення автобіографічного головного героя:

1)основою художніх автобіографій є факти біографії їхніх авторів, але реальні події змінені письменниками настільки, що вони перетворюються на «автобіографію вигаданої особи»;

2)у російській художній автобіографії існує дві традиції відображення минулого героїв – аксаковська (світ зображений очами дитини, втручання зрілого розповідача підкреслене незначно), яку розробляли Бунін та Шмельов, і толстовська, в якій оцінка оповідача часто позбавляє сприйняття юного героя дитячої безпосередності;

3)особливістю художнього часу є актуалізація родової пам'яті – сприйняття подій історії роду у безпосередньому співвідношенні із життям героя, або навіть прояв «прапам'яті», яка робить свого володаря свідком всієї російської і всесвітньої історії;

4)характерним для автобіографій XIX ст. художнім простором виступила російська садиба; у ХХ ст. історія внесла зміни у цю традицію – у художніх автобіографіях «першої хвилі» російської еміграції поряд із садибним дитинством зображується міське. Але незмінним для жанру залишився мотив дому як родового гнізда, що пов'язує з предками і водночас є фундаментом усього майбутнього життя героя. У письменників російського зарубіжжя це гіркий мотив зруйнованого родинного вогнища, до якого можна повернутися тільки у «творчому сні». Гіркість втрати рідного дому, яка звучить в емігрантських автобіографічних оповідях 1920-1930 рр., підкреслюють мотиви мандрівництва, вигнанництва.

5)основою сюжету цих творів стала історія морального формування героя, проблема «виховання почуттів» переростає у художній автобіографії у проблему російського національного характеру, традиційного життєвого устрою Росії;

6)характерними ознаками жанру російської художньої автобіографії виступає залучення її героїв до світу природи, зображення подорожей і читання як найважливіших складових «російського» виховання.

 

 

1.Крым в творческой биографии И. А. Бунина // Культура народов Причерноморья. – 1997. – №2. – С. 324-326.

2.Севастополь в «наследственной» памяти И. А. Бунина (Роман «Жизнь Арсеньева») // Крымские пенаты: Альманах литературных музеев Крыма. – №4. – Симферополь, 1997. – С. 124-130.

3.Украина в цепи эстетических впечатлений И. Бунина (Роман «Жизнь Арсеньева») // Сборник статей международной научно-практической конференции «Диалог культур: этнические реалии и будущее Крыма». – Симферополь: Таврия, 1997. – С. 80-82.

4.«Жизнь Арсеньева» И. А. Бунина и «Детские годы Багрова-внука» С. Т. Аксакова (поэтика автобиографического жанра) // Материалы VIII и IX Волошинских чтений. – Симферополь: Крымский Архив, 1997. – С. 166-175.

5.Жанр автобиографического повествования в литературе русского зарубежья («Жизнь Арсеньева» И. А. Бунина и «Лето Господне» И. С. Шмелева) // Материалы VI Крымских Международных Шмелевских Чтений «Русская литература ХХ века в контексте мировой культуры». – Алушта, 1997. – С. 110-115.

6.Языковые границы русского зарубежья // Материалы 6 международной конференции «Язык и культура». – Т. 4. – К. : Collegium, 1998. – С. 32-38. (В соавторстве с Л. М. Борисовой).

7.Жизнь Арсеньева» И. А. Бунина и автобиографическая трилогия Л. Н. Толстого (поэтика жанра) // Ученые записки Симферопольского государственного университета. – №6 (45). – Симферополь, 1998. – С. 139-147.

8.Жизнь Арсеньева» И. А. Бунина и «Путешествие Глеба» Б. К. Зайцева: литературная преемственность в изображении дворянской усадьбы // Культура народов Причерноморья. – 1998. – №3. – С. 300-305.

9.Россия на грани гибели: творчество И. А. Бунина начала ХХ века // Материалы Международных IV Крымских Шмелевских Чтений «Гражданская война и отечественная культура». – Симферополь: Крымский Архив, 1995. – С. 77-78.

10.Мотив памяти как организующее начало повествования в «Жизни Арсеньева» И. А. Бунина // Материалы Шестых Крымских Пушкинских Международных Чтений «Литература и религия». – Симферополь: Крымский Архив, 1996. – С. 157-159.

11.Духовно-нравственная проблематика автобиографических повествований И. А. Бунина и И. С. Шмелева // Материалы Международных V Крымских Шмелевских Чтений «Русская литература и российское зарубежье». – Алушта, 1996. – С. 49-50.

12.«Жизнь Арсеньева» И. А. Бунина: литературная преемственность в изображении дворянской усадьбы // Материалы Седьмых Крымских Пушкинских Международных Чтений «Русская литература и провинция». – Симферополь: Крымский Архив, 1997. – С. 165-167.

13.Автобиографическое повествование в русской литературе начала ХХ века. – Симферополь, 1997. – 25 с. Деп. В УкрИНТЭИ 13. 01. 97 г., №29 – Уi 97. // Реферат в ж. «Експрес-новини: наука, технiка, виробництво», №5-6, 1997.

 

Дисертацію присвячено дослідженню роману І. О. Буніна «Життя Арсеньєва» з точки зору традицій автобіографічної оповіді в російській літературі. У роботі визначаються ознаки і межі жанру художньої автобіографії, виділяються основні теми, мотиви, розповідні принципи, якими роман І. О. Буніна пов'язаний з «Дитячими роками Багрова-онука» С. Т. Аксакова і трилогією Л. М. Толстого, з одного боку, і «Богоміллям», «Літом Господнім» І. С. Шмельова, «Подорожжю Гліба» Б. К. Зайцева, з іншого. Співставлення «Життя Арсеньєва» Буніна з класичними автобіографіями, що затвердили жанровий канон, і з автобіографічними розповідями сучасників, доводить приналежність цього твору до жанру художньої автобіографії – різновиду «роману виховання» (М. М. Бахтін), в основі якого лежить духовне становлення автобіографічного головного героя.

Ключові слова: проза Буніна, художня автобіографія, автобіографічна оповідь, література російського зарубіжжя, класичні традиції.

 

Диссертация посвящена исследованию романа И. А. Бунина «Жизнь Арсеньева» с точки зрения традиций автобиографического повествования в русской литературе. В работе определяются признаки и границы жанра художественной автобиографии, выделяются основные темы, мотивы, повествовательные принципы, связавшие бунинский роман с «Детскими годами Багрова-внука» С. Т. Аксакова и трилогией Л. Н. Толстого, с одной стороны, и «Богомольем», «Летом Господним» И. С. Шмельова, «Путешествием Глеба» Б. К. Зайцева, с другой. Сопоставление «Жизни Арсеньева» Бунина с классическими автобиографиями, утвердившими жанровый канон, и с автобиографическими повествованиями современников, доказывает ее принадлежность к жанру художественной автобиографии – разновидности «романа воспитания» (М. М. Бахтин), в основе которой лежит духовное становление автобиографического главного героя:

1)основой художественных автобиографий являются факты биографии их авторов, но реальные события изменены писателями настолько, что они представляют собой «автобиографии вымышленного лица»;

2)в русской художественной автобиографии существуют две традиции воссоздания прошлого героев – аксаковская (мир изображен глазами ребенка, вмешательство зрелого рассказчика подчеркнуто незначительно), которую разрабатывали Бунин и Шмелев, и толстовская, в которой оценка повествователя часто лишает переживания юного героя детской непосредственности;

3)особенностью художественного времени является актуализация родовой памяти – восприятия событий истории рода как имеющих непосредственное отношение к жизни героя, или даже проявление «прапамяти», делающей ее обладателя свидетелем всей русской и всемирной истории;

4)характерным для автобиографий XIX в. художественным пространством явилась русская усадьба; в ХХ в. история внесла коррективы в эту традицию – в художественных автобиографиях «первой волны» русской эмиграции усадебное детство уже соседствует с городским. Но неизменным для жанра остался мотив дома как родового гнезда, связывающего с предками и одновременно служащего прочным фундаментом всей будущей жизни героя. У писателей русского зарубежья это горький мотив разрушенного домашнего очага, к которому можно вернуться только в «творческом сне». Горечь утраты родного дома, звучащую в эмигрантских автобиографических повествованиях 1920-1930 гг., подчеркивают мотивы странничества, изгнанничества;

5)основным сюжетным стержнем этих произведений стала история нравственного формирования героя, проблема «воспитания чувств» перерастает в художественной автобиографии в проблему русского национального характера, традиционного уклада жизни России;

6)характерными признаками жанра русской художественной автобиографии выступает приобщение ее героев к миру природы, изображение путешествий и чтения как важнейших составляющих «русского» воспитания.

Ключевые слова: проза Бунина, художественная автобиография, автобиографическое повествование, литература русского зарубежья, классические традиции.

 

The thesis is devoted to the research of I. A. Bunin’s novel «Life of Arseniev» from the point of view of the traditions of an narration in Russian literature. The indications and boundaries of autobiographical genre are determined in the work, the main themes, motives, narrative principles, which linked Bunin's novel with «Children's years of the Bagrov-grandson» of S. T. Aksakov and L. N. Tolstoy's trilogy, on the one hand, and I. S. Shmelev’s «God's Summer», B. K. Zaytcev’s «Gleb’s Travelling», on the other, are selected. The comparison «Life of Arseniev» with the classical autobiographies which have ratified a genre canon, and with autobiographical narrations of the contemporaries, proves it a membership to a autobiographical genre – to a variety « of the novel of education « (М. М. Bahtin), in which basis lies the spiritual development of an autobiographical main hero.

Key words: prose of Bunin, art of autobiography, autobiographical narration, literature of Russian emigration, classical traditions.