Змістовий модуль 2 з дисципліни "Банківська справа". Вексельні і валютні операції банків та результати їх комерційної діяльності.

ЛІ3-1 (ліміт загальної довгої відкритої валютної позиції банку) обчислюється як співвідношення величини перевищення обсягу вимог за купленою іноземною валютою і банківськими металами над обсягом зобов’язань у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу; не повинен перевищувати 20 %.

ЛІ3-2 (ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції банку) визначається як співвідношення величини перевищення обсягу зобов’язань за проданою іноземною валютою і банківськими металами над обсягом вимог у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу; не повинен перевищувати 10 %.

Національний банк може встановлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, які пов’язані з питаннями курсоутворення національної валюти.

Практика обмеження валютного ризику комерційних банків відрізняється в різних країнах. Наприклад, у Великій Британії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою, а у США валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючи ліміти експозиції (має бути оголошена на ринку) та валютного ризику для дилерів різних рангів. Окрім того, створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8 % від величини капіталу банку.

Комерційним банкам важливо аналізувати структуру валютної позиції в розрізі операцій та валют у динаміці. Зміни у структурі операцій можуть бути наслідком таких зовнішніх факторів:

• зміни у курсах валют (скорочення обсягів торгівлі, відсутність пропозицій тощо);

• політика НБУ стосовно обмежень на валютному ринку (встановлення обмежень маржі, заборона торгівлі для отримання спекулятивного прибутку);

• різниця між комерційним курсом готівкової валюти та курсом безготівкової;

• вища прибутковість операцій з національною валютою;

• сезонність окремих операцій;

• низький рівень конкуренції.

Можливий також вплив внутрішніх факторів:

- зміни в експортно-імпортних тенденціях клієнтів банку;

- маркетингова політика банку;

- рівень технічної і технологічної оснащеності.

Аналіз валютної позиції та управління нею тісно пов’язані між собою. Адже у процесі аналізу виявляються ті складові валютної позиції, що дають змогу отримувати додаткові прибутки або зазнавати збитків, зокрема, як уже зазначалося:

- довга валютна позиція дає прибутки ири підвищенні курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

- коротка валютна позиція дає прибутки при зниженні курсу іноземної валюти, проте завдає збитків у випадку підвищення курсу.

Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов’язані» в іноземній валюті за термінами і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування. До них належать: структурне балансування валютних потоків; зміна термінів валютних платежів (випередження та відставання), дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо.

Обмеження величини валютної позиції також можна досягнути методами штучного хеджування, що ґрунтуються на проведенні позабалансових операцій, таких, як строкові валютні угоди (форвардні валютні контракти, валютні ф’ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти).

 

Валютний ризик - це небезпека втрат, пов’язана з можливими змінами валютного курсу.

Розрізняють три типи валютного ризику:

- ризик валютних операцій - виникає тоді, коли зміни у валютних курсах відбуваються в період між моментом визначення величини доходу за результатами певної комерційної операції та моментом здійснення платежів в іноземній валюті;

- ризик перерахунків (балансово-валютний ризик) - компанії

вимушені з урахуванням змін валютних курсів переоцінювати свої обліково-балансові позиції, виражені в іноземній валюті;

- економічний ризик (конкурентно-валютний ризик) - під впливом змін валютних курсів конкурентні позиції фірми на внутрішніх або зовнішніх ринках, їхня частка в структурі експорту чи імпорту змінюється, таким чином впливаючи на н конкурентоспроможність та, відповідно, фінансовий стан.

Система управління валютним ризиком охоплює такі блоки:

1) заходи з прогнозування валютних курсів;

2) економічна оцінка ризику, його масштабів і можливих втрат;

3) визначення методів і механізмів запобігання наслідкам валютного ризику або мінімізації втрат.

Серед методів управління валютним ризиком виділяють дві основні групи:

— хеджування;

- методи прямого страхування валютного ризику.

Хеджування - це мінімізація валютного ризику за позицією

СПОТ шляхом відкриття протилежної строкової позиції у тому ж фінансовому інструменті з наступним її заліком (страхування ризиків за допомогою укладання строкових угод, тобто форвардних, ф’ючерсних, опціонних і угод типу своп).

Хеджування валютних ризиків здійснюється проведенням валютообмінних операцій до того, як відбудуться несприятливі зміни валютного курсу, або шляхом укладення угод, які дають змогу компенсувати збитки від таких змін за допомогою паралельних угод із валютою.

Хеджуються, зазвичай, ті ризики, за якими можливі великі втрати, а інші ризики залишаються непокритими. Це пов’язано з досить високими витратами хеджування на комісійні й опціонні премії. Проте необхідно враховувати, що зменшення цих витрат може спричинити значні збитки, пов’язані з великим ризиком. Тому банк має визначити чіткі критерії застосування хеджу та створювати належні страхові резерви, аби прорахунки не створили критичної ситуації.

Найпоширенішими методами страхування є форвардні угоди, валютні опціони та своп-операції. Розглянемо детальніше валютні опціони та свопи.

Валютний своп - це операція, що поєднує купівлю чи продаж валюти на умовах СПОТ із одночасним продажем чи купівлею тієї ж валюти через певний термін на умовах форварду (це комбінація протилежних