Аграрна реформа в Україні (1991-2001 роки)

До наукового обігу вперше введено матеріали відомчого архіву Мінаг-рополітики. З справ 212, 449, 502, 504, 510, 511, 512, 517 фонду Р27 використані документи департаментів реформування сільського господарства, кадрової політики, аграрної освіти та науки за 1989-1996 роки, в яких містяться річні звіти сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів, міжгоспів) про господарську діяльність, зведені таблиці щодо стану сільськогосподарського виробництва в Україні в цілому та по регіонах, інформації про діяльність середніх спеціальних закладів аграрного профілю, матеріали аналітичного характеру щодо складу кадрів (за віком, статю, освітою, спеціальністю, посадою). Використані зведені дані про виробництво і переробку сільськогосподарської продукції у 1992-1997 рр. містяться у справах 86, 87, 149, 150 фонду 4723 відомчого архіву Держхарчопрому України.

Із значної кількості матеріалів, які виявлені в архівах, відібрані, система-тизовані та проаналізовані найбільш типові. З урахуванням структури дисерта-ції відповідно до принципів історизму та хронологічно-проблемного методу вони використані у відповідних розділах, а статистичні дані – при складанні таблиць і схем.

Складовою джерельної бази дослідження стали матеріали періодичної преси, видавцями якої були органи державної влади, політичні партії, громадські організації.

У другому розділі “Концептуальні та законодавчі засади реформування аграрного сектора економіки України у 1990-х роках” розглядаються теоретичні аспекти предмета дослідження, обгрунтовується авторська інтерпретація основних понять дисертаційної роботи. Розділ складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Концептуальні та методологічні принципи фор-мування сучасної української моделі розвитку сільськогосподарського ви-робництва” здійснено, з урахуванням їх класифікації та ідеологічними платфор-мами, аналіз положень програм політичних партій з аграрних проблем. На ос-нові співставлення цих положень обгрунтовано висновок про те, що з точки зору реформування аграрного сектора мають місце два концептуальних підходи. Пер-ший – рівноправний розвиток різних форм власності, що виключають експлуа-тацію чужої праці, при забезпеченні провідних позицій суспільної власності на засоби виробництва та збереження землі, її надр, лісів, вод у власності всього на-роду, яких дотримуються Комуністична, Соціалістична, Прогресивна соціалісти-чна партії. Другий – реформування аграрного сектора відповідно до принципів ринкової економіки, утвердження форм господарювання на основі приватної власності, відродження на селі справжнього власника і господаря. Ці положення відображені у програмах Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), Аг-рарної партії України, Народно-демократичної партії України.

Особливу увагу приділено розкриттю питання про етапи прийняття за-конодавчих та нормативних актів щодо суті, напрямів, конкретних завдань здій-снення аграрної реформи. Автор дійшов висновку, що у цьому процесі можливо виділити чотири етапи.

Протягом першого етапу – липень 1990 р. – березень 1992 р. – прийняті Закони України щодо пріоритетності соціального розвитку села та агро-промислового комплексу; суті, напрямів та шляхів здійснення земельної рефор-ми, нових організаційно-виробничих форм господарювання в аграрній сфері (колективні сільгосппідприємства, фермерські (селянські) господарства). Дру-гий етап охоплював період з березня 1992 р., коли було прийнято новий для того часу Земельний кодекс України, до червня 1996 р. – моменту прийняття нової Конституції України. У законодавчих і нормативних актах, прийнятих у вказані роки, визначалися суть, принципи, особливості приватизації землі та майна в агропромисловому комплексі, порядок та шляхи їх передачі і закріплення на правах колективної власності за сільськогосподарськими підприємствами і ор-ганізаціями. Протягом третього періоду – червень 1996 р. – грудень 1999 р. – прийняті законодавчі та нормативні акти, в яких, відповідно до конституційних основ, визначались принципи проведення: а) реформування колективних сільгосппідприємств на основі приватної власності з тим, щоб вони могли ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки; б) проведення паювання землі та майна між членами сільгосппідприємств (із застосуванням сертифікатів) ; в) наділення землею тих, хто виявив бажання вийти із колективних сільгосппідприємств і господарювати самостійно (розширити підсобні господарства, створити фермерські (селянські) господарства). Четвертий етап формування нових законодавчих і нормативних актів з проблем реформування агропромислового комплексу почався у грудні 1999 р., коли було видано Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. В ньому наголошено на необхідності інтенсифікації земельної реформи. Найбільш яскравим у законотворчості на цьому етапі є прийняття нового Земельного кодексу України, який має не лише економічне значення, тобто не лише впливає на розвиток галузі, а і величезне політичне та соціальне значення для подальшого розвитку українського суспільства в цілому.

У другому підрозділі “Правове забезпечення проведення аграрної реформи” здійснений аналіз суті правових засад реформування форм власності та господарювання в аграрному секторі економіки України, юридичних прав її громадян на користування землею та вибору форми користування нею.

Основоположні засади реформ у агропромисловому комплексі України закладені у Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.). По-перше, тут юридично закріплено виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження землею як національним багатством України. По-друге, визначено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створені на території України, є власністю її народу і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. По-третє, проголошено, що Україна забезпечує захист