Аграрна реформа в Україні (1991-2001 роки)

Відповідні верстви сільськогосподарських товаровиробників та спеціаліс-тів аграрного профілю об'єднують Українська ліга підприємців агропромисло-вого комплексу, Національна асоціація сільськогосподарських кооперативів, Асоціація страховиків в аграрному секторі економіки України, Українська асо-ціація аграрних інженерів.

Четвертий розділ “Значущість аграрної реформи в утвердженні нової економічної системи в Україні” присвячений висвітленню процесу вдоскона-лення соціально-економічних відносин в аграрному секторі України і зміни ста-тусу сільськогосподарських товаровиробників, їх місця і ролі в незалежній Україні.

В першому підрозділі “Етапи та особливості проведення земельної ре-форми” охарактеризовані етапи її проведення. Перший етап продовжувався з березня 1991 р. по листопад 1994 р. В цей час проведено інвентаризацію земе-льного фонду України із визначенням юридичних і фізичних осіб, які були власниками певних земельних масивів чи ділянок, створювали резервні фонди земель з метою їх подальшого перерозподілу та використання за цільовим при-значенням. На другому етапі (1994-1999 рр.) проведено безоплатну передачу землі у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподар-ської продукції на добровільних засадах, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє. Проведено поділ земель, які були передані у ко-лективну власність, на земельні частки (паї), без виділення їх у натурі і видані документи-сертифікати на право приватної власності на земельну частку (пай). При цьому член сільгосппідприємства одержав право розпорядження земельною часткою (паєм), яке стало об'єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави. Третій етап розпочався у грудні 1999 р. – з моменту реорганізації колективних сільгосппідприємств. Велике значення має прийняття нового Земельного кодексу, відповідно з яким завершилося юридичне закріплення землі за сільськогосподарськими товаровиробниками та створені умови для розвитку орендних відносин.

Земельна реформа є одним із напрямків здійснення аграрної реформи, власне вона і складає її перший етап. У 1992 р. – першій половині 2001 р. по-ступово, по мірі вирішення завдань земельної реформи, відбулося становлення нових форм господарювання, заснованих на приватній власності на землю і майно. Другий етап аграрної реформи розпочався після завершення реоргані-зації колективних сілгосппідприємств. У його межах має утвердитися прозора інфраструктура агроринку.

У другому підрозділі “Реформування колгоспів і радгоспів у колектив-ні сільгосппідприємства” розкриті особливості та шляхи зміни форм власності та реструктуризації внутрішньогосподарських відносин у колгоспах і радгоспах, питання статусу та принципів функціонування створених на їх базі колективних сільгосппідприємств.

На конкретних прикладах показано шляхи проведення приватизації землі та майна у колгоспах і їх роздержавлення у радгоспах. Це зумовило зміну право-вого статусу вказаних господарств.

Сформувалися нові типи агропідприємств – колективні сільгосппідпри-ємства, агрофірми, акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю, вироб-ничі кооперативи. Ряд із них (акціонерні товариства, агрофірми) не сприяли утвердженню нових принципів господарювання. Тут не мали змоги виплачувати людям орендну плату, а лише дивіденди з доходу (при умові, коли він був). Акціонерні товариства, включаючи до статутного фонду землю, видавали на її заміну акції. Тобто власники паїв не мали змоги розпоряджатися своїм статут-ним внеском – лише акціями. Вони не мали права передавати свої наділи для господарювання іншим особам.

У розділі наведені приклади, які свідчать, що в ході аграрної реформи склалися нерівні умови для набуття права власності на землю громадянами. Ті, хто виходив з господарств із своєю земельною часткою (паєм), одержували зе-мельну ділянку, тобто ставали власниками землі, а ті хто залишався працювати у нових господарських структурах – мали сертифікат на земельну частку (пай), що не був повноправним документом на право приватної власності. Тому склалась тенденція, за якою для створення нової господарської структури на приватній основі з колективними формами організації виробництва, необхідно було обов'-язково виходити з підприємства з земельною часткою (паєм), виділити її в натурі, а потім знову об'єднуватися. Це, по-перше, вимагало багато часу і коштів для оформлення потрібних документів і, по-друге, стримувало прагнення переходу на нові форми господарювання.

Однак паювання або акціонування колгоспів та радгоспів майже не зачіпа-ли основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами, а також виробничих відносин всередині останніх. З паювання та акціонування виключалася земля – основний засіб виробництва.

У третьому підрозділі “Соціально-політичні і економічні наслідки ре-організаціїколективних сільгосппідприємств” охарактеризовані процес та результати трансформації колективних сільгосппідприємств у агровиробничі формування, заснованих на засадах приватної власності на землю і майно.

Реорганізація колективних сільгосппідприємств здійснювалася відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 р., в якому визначені правові засади та шляхи її проведення. Вона здійснювалася шляхом посилення внутрішньогосподарської структуризації колективних сільгосппідприємств, при-скорення процесу розпаювання землі та майна, задоволення прагнень селян до створення відповідних форм господарювання.

У процесі реформування колективних сільгосппідприємств у господарства з приватною формою власності на землю та майно створено понад 115 тис. нових агроформувань ринкового типу, з них близько 3, 5 тис. приватних під-приємств,