Аграрне право Укріїни

 

Відповідно до чинного законодавства всі суб’єкти аграрного підприємництва мають право на добровільних засадах об’єднувати свою господарську діяльність на умовах і в порядку, встановлених господарським та іншим законодавством.

В ст.120 Господарського кодексу наведено юридичне визначення організаційно-правових форм об’єднань.

Асоціація -  договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорацією – визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети.

Концерном визначається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Об’єднання є юридичною особою, утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання. Господарські об’єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. Підприємства – учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об’єднання. Управління господарським об’єднанням здійснюють вищі органи управління, які передбачені статутом господарського об’єднання. 

Майно передається об’єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об’єднання. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об’єднання.

 

Припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб’єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та втрачають підприємницьку правосуб’єктність з моменту внесення відповідного запису до Єдиного реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

Основні засади припинення діяльності передбачають:

1) форми припинення (реорганізація шляхом злиття, приєднан¬ня, поділу, перетворення чи ліквідація);

2) підстави припинення діяльності, відповідно до яких розрізняють: добровільне припинення - ліквідацію чи реорганізацію (за рішенням власника чи уповноваженого ним органу або вищого органу управління суб'єкта господарювання, яким зазвичай є зага¬льні збори учасників (акціонерів, членів кооперативу), у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено); при¬мусове припинення (за рішенням антимонопольних органів чи суду у передбачених законом випадках, в т. ч. у разі визнання суб'єкта господарювання в установленому порядку банкрутом, крім випад¬ків, передбачених законом; у разі скасування його державної ре¬єстрації у передбачених законом випадках);

3) принцип публічності прийняття рішення про припинення діяльності суб'єкта господарювання (оголошення про реорганіза¬цію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяль¬ності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєст¬руючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або в офіційному друкованому виданні органу держав¬ної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнахо¬дженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня

припинення діяльності суб'єкта господарювання - ч. 8 ст. 59 ГК);

4) форми захисту інтересів кредиторів (щодо реорганізації - визначення правонаступників суб'єкта господарювання, який при¬пиняє свою діяльність в результаті реорганізації; щодо ліквідації - встановлення порядку ліквідації та задоволення вимог кредиторів тощо). 

Питання припинення діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України (ст.ст. 59-61); Цивіль¬ним кодексом (стосовно юридичних осіб - статті 104-112), а та¬кож низкою законів: «Про фермерське господарство»; «Про господарські товариства»; «Про сільськогосподарську кооперацію»; «Про акціонерні товариства»; «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ін.

Реорганізація являє собою припинення юридичної особи з переходом усіх прав та обов’язків до правонаступника у порядку загального правонаступництва, де під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов’язки реорганізованої юридичної особи.

Відповідно до ст. 59 ГК України виділяється 5 форм реорганізації: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. 

У разі злиття суб’єктів господарювання всі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів господарювання. Однією з умов здійснення злиття і приєднання суб’єктів господарювання є згода органів Антимонопольного комітету України (п. 4 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

При поділі припиняється один суб’єкт господарювання, та на його майновій базі утворюється два чи кілька нових суб’єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) у відповідних части¬нах усіх майнових прав і обов’язків суб’єкта, що реорганізується.

У разі виділення одного