Аграрне право Укріїни

Право засновництва та участі є загальним, рівним та особистим. Правовою основою засновництва і участі є діюче законодавство.

Отже, право засновництва/участі проявляється через волевиявлення особи реалізувати притаманні їх наступні права:

1. об’єднати своє майно з майном інших осіб для створення статутного капіталу, укладення установчого договору, прийняття статуту і проведення державної реєстрації заснованого товариства;
2. взяти на себе права і обов’язки як учасника-акціонера;
3. реалізовувати право на придбання акцій акціонерного товариства або частки учасника ТОВ.

Таким чином, у праві засновництва/участі визначальними спочатку є дії, які спрямовані на заснування статутного капіталу, а потім – на основі права засновництва/участі в підприємствах корпоративного типу знаходять своє правове закріплення і реалізацію правомочності майнового, управлінського та іншого характеру.

 

Відповідно до чинного законодавства і установчих документів кожний учасник має певні права і несе певні обов’язки. Основні права і обов’язки визначаються в законодавстві, а деталізуються правомочності в установчих документах.

Залежно від мети і предмета діяльності корпоративного типу, основні правомочності учасників можуть розмежовуватися на майнові, управлінсько-контрольні, трудові, земельні. Основну роль відіграють правомочності майнового і управлінсько-контрольного характеру.

Припинення права участі в підприємствах корпоративного типу зумовлюється суб’єктивними причинами. До таких причин або підстав відносимо:

1. ліквідація господарського товариства;
2. продаж чи інше відступлення акцій або часток у статутному капіталі згідно з чинним законодавством та установчими документами;
3. припинення участі в ТОВ може відбуватися також у разі виключення учасника з цього товариства.

Порядок припинення участі визначається в чинному законодавстві і локальних нормативних актах.

 

До суб’єктів права юридична наука відносить учасників суспільних відносин, які на підставі чинного законодавства є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Це дає їм можливість вступати в різноманітні правовідносини, в тому числі і такі як трудові.

Правовий статус працівника сільськогосподарського підприємства – це закріплена в нормах чинного законодавства, системно впорядкована сукупність прав, обов’язків та інтересів працівника у сфері обраної ним суспільної діяльності, які охороняються законом.

Розрізняють правовий статус: загальний, спеціальний, індивідуальний. 

Загальний і спеціальний правові статуси існують поза стадією реалізації. 

Індивідуальний статус – існує коли конкретна особа, тобто працівник сільського господарства реалізує належні йому статутні права і обов’язки. За характером індивідуальний правовий статус динамічний, змінний. 

 

Правовий статус сільськогосподарських працівників складається з трьох основних частин:

1. конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України;
2. прав і обов’язків, закріплених галузевим законодавством для всіх найманих працівників;
3. прав і обов’язків, що відображають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподарських підприємств всіх форм власності, форм господарювання, а також найманих працівників фермерських господарств. 

Основні права, свободи і обов’язки громадян закріплено в Конституції України. Вони складають основу правового становища громадян України і є єдині для всіх, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Зокрема, право на працю, право на відпочинок, право на соціальний захист, вільно об’єднуватися у політичні партії та громадські організації тощо. Проте, конституційні права і свободи громадян поєднуються з обов’язками.

Трудові права і обов’язки складають основу спеціального правового статусу всіх найманих працівників, регулюються нормами трудового права. Фактично в КЗПП України знайшли конкретизацію конституційні права та обов’язки найманих працівників, якими є сільськогосподарські працівники (за винятком членів виробничих с/г кооперативів, інших кооперативних підприємств).

Однак, особливості сільськогосподарського виробництва дають підставу говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сільському господарстві. Такі особливості викликані тим, що сільськогосподарська праця носить сезонний характер, пов’язана з обробітком землі, на результати праці суттєво впливають природні фактори, розбіжність робочого періоду (оранка) з періодом виробництва (з періодом дозрівання та збору врожаю).

Зазначенні обставини, а також специфіка сільськогосподарського виробництва не дають можливості передбачити у нормативних актах, прийнятих в централізованому порядку, вирішення всіх питань з правового регулювання сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з цим, на підставі чинного законодавства, в кожному окремому аграрному підприємстві приймаються локальні правові акти, які регулюють відносини з приводу праці що не врегульовані централізованим законодавством (Статути, Положення про оплату праці, Правила внутрішнього трудового розпорядку тощо). 

Отже, специфіка сільськогосподарського виробництва впливає на особливості правового регулювання праці найманих сільськогосподарських працівників. 

Окрім трудових прав і обов’язків зміст правового статусу сільськогосподарських працівників складають також управлінські, майнові і земельні права і обов’язки.

Специфіка і особливості правового статусу найманих сільськогосподарських працівників також закріплені Галузевими правилами внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій сільського господарства від 10 січня 1985 р.; Положенням про спеціаліста сільського господарства від 19 грудня 1977 р.

 

 

1. Поняття та правові ознаки фермерського господарства.
2. Порядок створення фермерського господарства.
3. Земельні відносини фермерського господарства.
4. Повноваження членів фермерського господарства.
5. Господарська діяльність та припинення діяльності фермерського господарства.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Законодавчу основу суспільних відносин, які пов’язані із створенням і діяльністю фермерського господарства складають насамперед