Аналіз ефективності політики у галузі якості продукції на ВАТ "Луцькпластмас"

розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами, головними з яких є:

урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виробника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому;

гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхідності – з національними стандартами інших країн;

взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;

участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін – розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;

відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.

 

Рис. 1. 1. Комплекс чинних міжнародних стандартів ІСО серії 9000

 

Управління якістю продукції здійснюється на основі державних, міжнародних, галузевих стандартів і стандартів підприємств.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації – ІSО, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІSО серії 9000. Перелік цих стандартів подано на рис. 1. 1.

Державні стандарти України встановлюють на: 1) вироби загально-машинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо) ; 2) продукцію міжгалузевого призначення; 3) продукцію для населення й народного господарства; 4) організаційно-методичні та загально-технічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, інформаційні технології, технічна документація, організація робіт зі стандартизації та метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин) ; 5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, навколишнє природне середовище, банківсько-фінансова система тощо) ; 6) методи випробувань. Вони містять обов'язкові й рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать вимоги, котрі гарантують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України, або за необхідності встановлення вимог, котрі доповнюють чи перевищують такі за державними стандартами, а стандарти науково-технічних та інженерних товариству разі потреби поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ця категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб'єктів діяльності. Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми й вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються, тих, які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також щодо якості нових видів виробів на період їхнього освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правової підстави). Їх підприємства розробляють з власної ініціативи для конкретизації вимог до продукції й самого виробництва. Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути: окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення та інструмент власного виготовлення, певні норми в галузі проектування й продукування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці та продукції.

Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів не для кожного конкретного виробу, а для групи однорідної продукції, і в обмеженні кількості показників до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їхній зміст і здешевити весь процес стандартизації.

Існує декілька міжнародних організацій з метою сприяння стандартизації у світовому масштабі. Одна з них Міжнародна організація із стандартизації – МОЄ чи ISO (від англ. International Standard Organization – ISO). Створена в 1946 р. на засіданні Комітету з координації стандартів ООН з метою сприяння стандартизації у світовому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну і взаємодопомоги; для розширення співробітництва в галузі інтелектуальної, наукової, технічної, економічної діяльності.

Основним видом діяльності ISO є розробка міжнародних стандартів. Стандарти ISO є добровільними до застосування. Однак їхнє використання в національній стандартизації пов'язане з розширенням експорту, ринку збуту, підтримки конкурентоспроможності продукції, що випускається.

Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК) cтворена в 1906 р. у Лондоні [7, 15]. Після створення в 1946 р. ISO приєдналася до неї на автономних правах, зберігши незалежність у фінансових і організаційних питаннях. Займається стандартизацією в галузі електротехніки, електроніки, радіозв'язку, приладобудування.

Цілями МЕК є сприяння міжнародному співробітництву у вирішенні питань стандартизації в галузі електротехніки, радіоелектроніки. Основним завданням є розробка міжнародних стандартів у відповідній галузі.

Сучасні методи менеджменту якості знаходять усе більше застосування на українських підприємствах [22, 53]. Однак ще існує відставання від іноземних фірм. Наприклад, сертифікація продукції (незалежне підтвердження відповідності продукції установленим вимогам) у країнах з ринковою економікою впроваджена на початку 1980-х років.

Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний