Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
57
Мова:
Українська
План
Вступ
1. Законодавче забезпечення створення природоохоронних територій (ПТ) в Україні
1.1 Законодавчі акти України
1.2 Міжнародні конвенції та угоди
2. Природоохоронні території у складі національної екологічної мережи України
2. 1. Визначення та структурні елементи національної екологічної мережи України
2.2 Перелік існуючих природоохороних територій у складі екомережи України
2.3 Проектування подальшого розвитку національної екомережи України
2.4 Проблеми, що супроводжують створення екомережи України
2.5 Створення системи транскордонних ПТ
3. Методика створення природоохоронних територій в Україні
3.1 Процедура створення ПТ в Україні
4. Оформлення документації для організації нового заповідного об̓єкту чи території
4.1 Клопотання про оголошення об̓єкту ПЗФ
4.2 Проект створення об̓єкту ПЗФ
4.3 Положення про об̓єкт ПЗФ
5. Труднощі, що виникають під час створення ПТ
6. Контроль за дотриманям режиму заповідних територій та об̓єктів
Заключення
Використана література
Вступ
Природоохоронні території (далі – ПТ) відіграють ключову роль на Землі у збереженні її природного каркаса, відтворенні життя та біологічного різноманіття. На даному етапі розвитку цивілізації жодній світовій проблемі не було присвячено стільки рішень ООН, Конвенцій, саммітів керівників країн, вищих органів влади держав, світової громадськості тощо, як збереженню біологічного різноманіття та його сталому використанню. [1]
Територія України та її регіонів зазнає значного техногенного впливу, який багатократно перевищує світовий пересічний рівень щодо інтенсивності господарського навантаження території. В країні склалася економічно малоефективна й екологічно небезпечна система природокористування. Рівень господарського, зокрема сільськогосподарського використання територій на даний час один з найбільш високих у світі. Наслідком такої ситуації є невпинно зростаюче виснаження природних ресурсів та деградація довкілля. [6]
Україна – найбільш розорана держава Європи (рілля охоплює 55% території). Вона є “лідером” за площею еродованих земель (близько 30% сільгоспугідь). Це стосується і площі природної рослинності на одну людину, яка є найменшою і становить лише 0, 35 га. Площа заповідних земель у 2, 5 раза менша від середньоєвропейської. І навпаки, забрудненість атмосфери у два-чотири рази більша, а кількість чистої води на одного мешканця – у 10 разів менша. В комплексі з іншими чинниками це негативно позначається на здоров’ї та соціальних умовах людей і відповідно на середній тривалості життя, що на 10-12 років коротша, ніж у розвинених країнах.
Досвід країн Західної та Центральної Європи (Англії, Франції, Швейцарії, Німеччини, Чехії, Польщі та ін.) свідчить про необхідність обов’язкового дотримання щонайменше трьох вимог, а саме: ступеня розораності земель, який не повинен перевищувати 20-30% території держави (що так і є в цих країнах), високого відсотку заповідності та відповідного законодавства. Приміром, у Швейцарії заповідна площа становить 18, 5%, Австрії – 25%, Німеччині – 24%.
За останнє десятиріччя кількість охоронюваних природних територій та їхня площа у світі збільшились більше ніж удвічі: нині під охороною перебуває понад 12% поверхні суходолу (окрім Антарктиди, де режим суворої охорони поширюється на 10% її території).
Тенденції розвитку національної мережі природоохоронних територій, в першу чергу об’єктів природно-заповідного фонду, за цей період були близькими до світових. Так, за роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі, проте вона є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15, 3. Площа заповідних земель у Європі на одну людину становить близько 2220 м² при 570 м² в Україні.
Окрім того, в останні три роки намітились негативні тенденції у розвитку заповідної справи. Площі природно-заповідного фонду збільшуються у середньому на 20 тис. га. Відсоток заповідності, який до 2006 р. планувалось довести до 7 від площі держави, не досягнутий і дотепер.
Зростає загроза втрати уже заповіданих і зарезервованих під заповідання унікальних та еталонних природних комплексів через їхнє нецільове використання та вилучення зі складу земель природно-заповідного фонду. Не відповідає сучасним вимогам стан моніторингу природних комплексів на територіях природно-заповідного фонду загальнодержавного та міжнародного значення тощо. Основною причиною є низький рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення, недотримання чинного законодавства. [1]
Важливим елементом охорони природних екосистем є охоронювані території – території, на яких заради їх природних властивостей природокористування та управління регламентується спеціальними нормативними актами які визначають спеціальний режим природокористування: повне чи часткове, постійне чи тимчасове обмеження людської діяльності, а в окремих випадках – проведення відновлювальних заходів. [7]
Створення нових природоохоронних територій – завдання надзвичайно важливе для України
Збереження цінних природних комплексів, організація науково обґрунтованих систем територій, що охороняються, – одне з першочергових завдань. Необхідно продовжувати створення і поліпшувати благоустрій зелених зон міст і селищ, розширювати мережу біосферних заповідників, національних природних парків, заказників та інших природних територій
Порівнюючи матеріали досліджень у заповідниках із даними вивчення суміжних територій, що освоюються людиною, ми з'ясовуємо ступінь порушень екологічних зв'язків у екосистемах в результаті нераціонального використання природних ресурсів. В інтересах народного господарства, науки і культури мережа заповідників як наукових лабораторій живої природи має бути в кожній фізико-географічній зоні. Крім заповідників, доцільно збільшити площі заказників, заповідних урочищ та інших унікальних об'єктів, які становитимуть основу єдиної системи природних комплексів, що охороняються.