Аналіз системи проектування та створення природоохоронних територій в Україні

запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;

встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об’єктів;

проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;

проведення інших заходів з метою збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду”.

Право громадян на внесення пропозицій про включення до складу природно-заповідного фонду найбільш цінних природних територій та об’єктів, а також про організацію нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду, участь у здійсненні контролю за охороною заповідних територій та об’єктів визначене статтею 10 та 13 Закону.

Статус і основні вимоги щодо режиму заказників, пам’яток природи та заповідних урочищ визначені главами 5-7 Закону (статті 25-30) :

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища.

Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

На території пам’яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до його складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Оголошення заказників, пам’яток природи та заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших об’єктів у їх власників або користувачів.

Власники або користувачі земельних ділянок та інших об’єктів, оголошених заказником, пам’яткою природи або заповідним урочищем беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Розділ 5 Закону присвячений науково-дослідній діяльності на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду.

“На території заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, де не створені спеціальні наукові підрозділи, дослідження організовуються природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами та дендрологічними парками загальнодержавного значення, розташованими у цих регіонах.

Координацію наукових досліджень на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду України здійснює Академія наук України разом з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Навчально-виховна робота учбових закладів на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду проводиться на основі угод, укладених з їх адміністраціями чи підприємствами, установами та організаціями, у підпорядкуванні яких перебувають вказані території та об’єкти”.

Охорона заказників, пам’яток природи та заповідних урочищ покладається на установи, підприємства та організації, у віданні яких вони перебувають (ст. 60).

“Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:

а) нецільовому використанні територій та об’єктів природно-заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду;

б) здійснення в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності;

в) організації на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків;

г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду;

д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

е) порушенні вимог щодо використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів на використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

ж) псуванні, пошкодженні або знищенні природних комплексів територій та об’єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу;

з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об’єктів природно-заповідного фонду для інших потреб”.

Відомчі акти, що регулюють порядок організації нових територій та об̓єктів ПЗФ:

12 квітня 1996 р. Начальником Головного управління національних природних парків і заповідної справи затверджені методичні вказівки “Порядок оголошення заказників, заповідних урочищ, пам’яток природи та передачі їх під охорону”.

“Методичні рекомендації щодо розробки Положень про території та об’єкти природно-заповідного фонду України” затверджені наказом Головного управління національних природних парків і заповідної справи 20 травня 1999 р.

Нове комплексне поняття “екологічна мережа” було запроваджено у Загальнодержавній програмі формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затвердженої Законом України від 21 вересня 2000 року [4]. Законом передбачено створення каркаса екологічної безпеки країни як єдиної системи територій, що підлягають особливій охороні, які складені землями природно-заповідного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, а також землями лісогосподарського та водного фонду, ділянками під природною рослинністю у складі земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови та іншого призначення. Закон визначає формування національної та регіональних екологічних мереж як одну з найважливіших передумов