Аналіз системи проектування та створення природоохоронних територій в Україні

Корисними для подолання перешкод на шляху погодження можуть стати знання пільг, якими користуються землекористувачі, на території яких знаходяться об’єкти природно-заповідного фонду. Ці пільги визначені ст. 49 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”. Зокрема:

Підприємствам, установам, організаціям та громадянам, на землях яких оголошено території та об”єкти природно-заповідного фонду, за їх клопотанням за рахунок державного бюджету, республіканського бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів компенсуються пов”язані з цим втрати сільськогосподарського, лісогосподарського та іншого виробництва.

Підприємства, установи та організації звільняються від плати за землі, включені до складу заказників, заповідних урочищ, пам’яток природи, заповідних урочищ та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

 

 

Згідно ст. 60 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” контроль за дотриманням режиму заказників, пам’яток природи та заповідних урочищ покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони знаходяться. Ці обов'язки оформляються документально у вигляді Охоронного зобов’язання (див. Додаток). Місцеві ради та місцеві державні адміністрації зобов’язані сприяти охороні та збереженню заповіданих об’єктів. Контроль за дотриманням заповідного режиму здійснюють місцеві органи Міністерства екології та природних ресурсів на місцях – районні екологічні інспекції та відділи заповідних територій в обласних управліннях екології та природних ресурсів.

Тому для забезпечення реальної охорони новоствореного заказника чи пам’ятки природи необхідно проінформувати місцеві ради про рішення обласної ради щодо створення об’єкту природно-заповідного фонду. Після оформлення охоронного зобов’язання за рахунок природоохоронних фондів сільської чи районної ради землекористувачі оформлюють та встановлюю на місці інформаційні аншлаги.

Про випадки порушення режиму заказника, пам’ятки природи, заповідного урочища необхідно інформувати районну екологічну інспекцію.

Служби охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду згідно ст. 61 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” мають широкі права:

вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв’язку з порушенням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

складати протоколи про порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних осіб до відповідальності;

вилучати у порушників предмети та знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, відповідні документи;

проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції, одержаної в результаті природокористування;

безперешкодно відвідувати підприємства, установи, організації, судна та інші транспортні засоби в межах відповідних територій, об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон для перевірки додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

вносити пропозиції до відповідних державних органів про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що порушує вимоги законодавства про природно-заповідний фонд, давати обов’язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

 

 

Створення природоохоронних територій – завдання надзвичайно важливе для України. Адже природних екосистем, що збережені на теперішніх 5% площ, явно не досить для забезпечення стабільного природокористування.

На це спрямовані закони України щод охорони природного середовища.

Розвиток природно-заповідного законодавства в Україні доби незалежності свідчить про те, що метою заповідання перестає бути лише збереження унікальних та типових природних комплексів та об’єктів, збереженню та охороні підлягає біорізноманіття; території та об’єкти природно-заповідного фонду розглядаються як складова світової системи особливо охоронюваних природних об’єктів, як основні природні елементи екологічної мережі. [13]

Але після аналізу законодавства України про створення ПТ стала зрозумілою необхідність подальшого його вдосконалення. Треба на законодавчому рівні покращувати умови створення та діяльності ПТ. Це стосується усіх ланок цього процесу:

- уніфікація системи управління;

- підтримка на державному рівні нуаково-дослідної праці в цьому напрямку;

- матеріальне забезпечення природоохоронної діяльності;

- підвищення юридичної відповідальності за порушення охоронного режиму;

- спрощення процедури створення природоохоронних територій за рахунок зменьшення кількості дозвільних документів і т. і.

Усі ПТ в Україні, вже створені і ті, що заплановані, мають стати ланцюгами національної екологічної мережі України, яка, в свою чергу, стане частиною Всеєвропейської екологічної мережи. Створення екомережі сприяє подальшому розширенню вже існуючих пиродоохоронних територій та створенню нових об̓єктів природно-заповідного фонду України.

Отож, необхідність розширення площі та збільшення числа природоохоронних об̓єктів нашої держави не викликає сумнівів і заперечень. Це завдання визнається за одне з пріоритетних напрямів екологічної політики держави, що й законодавче затверджено загальнодержавними програмами в галузі розвитку екологічної мережі та заповідної справи (Програма «Заповідники», Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України). Однак при цьому актуальним залишається питання пошуку компромісів між екологічними пріоритетами та станом навколишнього природного середовища з одного боку та нагальними суспільними, передусім економічними, інтересами держави й її фінансово-економічним потенціалом з іншого. Одним із шляхів досягнення цього компромісу та реального забезпечення необхідних умов для кардинального зменшення антропогенних навантажень на цінні в природоохоронному відношенні території є коректне обґрунтування необхідності встановлення відповідного режиму їх збереження. Цей режим визначається юридичним статусом таких територій, відповідно до якого і регламентується природокористування. При створенні (оголошенні) об'єктів ПЗФ вибір їх категорії залежить від мети заповідання – збереження, запобігання знищенню або пошкодженню цінних природних комплексів і об'єктів. Виходячи з цього, при підготовці матеріалів для створення об'єкта ПЗФ визначається, що саме необхідно зберігати на даній території і в який спосіб. Для цього проводиться оцінка наукової, екологічної, пізнавальної, рекреаційної, історико-культурної та іншої цінності об'єкта. Визначається стійкість природних комплексів до антропогенних навантажень та можливі загрози його існуванню від різних видів і режимів природокористування. Враховується також господарська цінність території та ті економічні та інші збитки, що можуть бути пов'язаними з її вилученням із господарського обігу. В результаті проведення такої комплексної оцінки визначається категорія, тип об'єкта та режим його охорони. Крім визначеної цінності, типовості або унікальності об'єкта ПЗФ важливе значення має обґрунтування його оптимальної площі та меж. Останні повинні узгоджуватися з фізичними (природними) межами природно-територіального комплексу. В науковому обґрунтуванні створення об'єкта можуть подаватися декілька варіантів визначення меж об'єкту ПЗФ, та при цьому площа заповідної території має забезпечувати самовідновлення природного комплексу та гарантувати його екологічну стабільність.

Якісна підготовка документів та чітке дотримання процедур на стадії створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду є необхідною передумовою для практичної реалізації управлінських функцій як у частині збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, так і недопущення соціальних конфліктів, пов'язаних із системою обмежень використання території.

 

 

 

Національна стратегія зміцнення фінансової стійкостi природоохоонних територій Украіни: Проект Міністерства охрони навколишнього природнго середовища від 2009 р.

Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України №1208-ХІІ від 26 червня 1991 р.

Про природно-заповідний фонд: Закон України №2456-ХІІ від 16 червня 1992 р.

Про Загальнодержавну программу формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки: Закон України від 21 вересня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 47 – Ст. 405.

Про екологічну мережу: Закон України №1864-ІV від 24 червня 2004 р. //Відомості Верховної Ради Украіни. -2004. -№45. -Ст. 502

Малишева Н. Р. Правові засади формування, збереження та раціонального використання національної та регіональної екологічної мережі України // Екологічне право України: Академічний курс: підручник. – К., 2005.

Подобайло А. В. Методика оголошення заказників, пам'яток природи та заповідних урочищ. – К. : Фітосоціоцентр, 2010. -23с.

Подобайло А. В. Оформлення документації для організації нових об̓єктів природно-заповідного фонду// Пути участия єкологических НГО Украины в выполнении Пан-Европейской стратегии биологического и ландшафтного разнообразия. Тезисы тренинга-семинара, 28-29 сент. 1998г., Киев. -. с. 6-8.

Про Генеральну схему планування території України: Закон України від 7 лют. 2002 p. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 30. – Ст. 204.

Розбудова екомережі України (ред. Ю. Р. Шеляг-Сосонко). -Київ, 2009. -127с.

Руденко В. Х. Труднощі в роботі з землекористувачами в заповідній справі// Пути участия єкологических НГО Украины в выполнении Пан-Европейской стратегии биологического и ландшафтного разнообразия. Тезисы тренинга-семинара, 28-29 сент. 1998г., Киев. -. с. 2-12

Топчієв О. Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики: навч. посіб. / О. Г. Топчієв. – О. : Астропринт, 2009. – 632 с.

Ковтун О. М. Законодавство України про охорону природно-заповідного фонду: становлення, сучасний стан, проблеми реформування / О. М. Ковтун // Адвокат. – 2008. – №2. – С. 21-24.

Кагало О., Зінько Ю., Татух С., Андрєєва О., Скібіцька Н., Савка Г., Горбань І. Яворівський національний природний парк у системі регіональної, національної та загальноєвропейської екомереж // Яворівський національний природний парк. До 10-річчя створення / Ред. Ю. Чорнобай, О. Кагало. – Львів: ЗУКЦ, 2008. – С. 51-61.