+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
57
Мова:
Українська
1. 4. В розділі “Режим території (чи об’єкту) та охорона”, з урахуванням класифікації, статусу і завдання, вказується наступне: науково обгрунтовані екологічні вимоги, норми і правила, що забезпечують збереження, охорону і використання природних комплексів та об’єктів; зонування (при диференційованому режимі охорони) ; перелік господарської та іншої діяльності, що заборонена або певним чином обмежена; перелік господарської та іншої діяльності, що є дозволеною і не впливає на розвиток природних процесів та не створює загрозу негативного впливу на природні комплекси та об’єкти; створення охоронної зони, її межі та режим, рішення державних органів про виділення охоронної зони; землекористувачі охоронної зони; загальний порядок використання природних ресурсів; порядок організації охорони; склад служби охорони (для територій та об’єктів, управління якими здійснюється спецадміністраціями) ; обов”язки та повноваження працівників служби охорони; загальний порядок відповідальності за порушення режиму в межах територій чи об’єктів ПЗФ та їх охоронних зон, а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок правопорушень.
В цьому розділі з урахуванням класифікації, враховуються вимоги статей 15-38 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”.
3. 1. 5. Розділ “Науково-дослідна робота” розкриває особливості, мету організації наукових досліджень, моніторингу територій чи об’єктів ПЗФ, наявність наукового підрозділу (підрозділів), відповідних лабораторій, основні напрями наукових досліджень, особливості взаємодії природоохоронної установи з іншими науково-дослідними організаціями, установами, підприємствами та учбовими закладами, роботи наукової або науково-технічної ради, тощо. Зазначається, що координацію наукових досліджень в межах ПЗФ здійснює НАН України та Мінекобезпеки України, а також те, що організація наукових досліджень у межах ПЗФ визначається “Положенням про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних парках України” (Наказ Мінекобезпеки від 10. 11. 98р. №163) та ін.
В цьому розділі також визначаються основні напрямки освітньо-виховної роботи, сприяння у підготовці кадрів та видавницька діяльність природоохоронної установи.
3. 1. 6. Розділ “Економічне забезпечення” або “Матеріально-технічне забезпечення, фінансування та господарська діяльність” включає: визначення майна та матеріальних цінностей; порядок і джерела фінансування; порядок використання коштів; порядок організації господарської діяльності – створення відповідних структурних підрозділів (транспорту, зв’язку, ремонтно-будівельний, заготівлі і переробки природних ресурсів, комунального господарства, рекреаційного торговельного обслуговування, тощо), порядок встановлення плати за відвідування та рекреаційну діяльність; інформацію про наявність екологічно7го фонду природоохоронної установи; пільги, надані установі ПЗФ, згідно чинного законодавства; прядок подачі бухгалтерської звітності; порядок подачі статистичної звітності.
Важливо в цьому розділі позначити те, що кошти, одержані від дозволених видів діяльності не підлягають вилученню і використовуються спецадміністраціями природоохоронних установ, землекористувачами або землевласниками для здійснення заходів щодо охорони території чи об’єкту ПЗФ.
Цей розділ є обов’язковим для територій та об’єктів ПЗФ, управління якими здійснюється спецадміністраціями.
3. 1. 7. Розділ “Міжнародне співробітництво” визначає основні завдання природоохоронної установи ПЗФ в галузі міжнародного співробітництва.
Вимоги щодо додатків положення
4. 1. До Положення додається завірена органами Мінекобезпеки України на місцях схема розташування території або об’єкту ПЗФ на фрагменті топографічної карти або матеріалів землеустрою масштабу 1: 50000, 1: 25000, 1: 10000, які відбивають їх розміщення та прив’язку.
5. Труднощі, що виникають під час створення ПТ
Досить часто природоохоронці стикаються зі значними труднощами під час підготовки документації для заповідання природних територій та об’єкті. [11] Останнім часом значно поширилися зміни у схемах місцевого землекористування. Змінюються, зокрема території землекористування юридичних та фізичних осіб, змінюється приналежність окремих сіл до тієї, чи іншої сільради, навизначеним є пайова приналежність земельних ділянок в межах сільськогосподарських підприємств. Тому працівнику, який веде пошук та оформлення нових заповідних об’єктів, необхідно відразу чітко визначитися стосовно адміністративного підпорядкування території місцезнаходження кожного об’єкту. Найкращим кроком буде відвідування місцевої землевпорядкувальної служби і отримання там останньої за часом структури земельних користувань.
Наступна категорія труднощів має деяке суб’єктивне забарвлення і пов’язана з небажанням місцевих керівників сприяти проведенню заповідання. Наприклад, керівники держлісгоспів побоюються ймовірних обмежень у веденні лісового господарства, вилучення заповідних ділянок з рубок головного користування, втрати прибутків від вирубки, побоюються обмежень щодо обробки лісу отрутохімікатами.
Інші мотиви відмови у сільськогосподарських землекористувачів. Вони часто посилаються на процес роздержавлення, розпаювання. Виникає питання: чи паювати заказник? Друга проблема – через заказник зменшуються площі сільськогосподарських угідь. Для подолання цих труднощів цінним є досвід роботи, набутий природоохоронцями Київського еколого-культурного центру.
Місцеве сільське населення, в тому числі його керівний склад у переважній більшості, свідомо чи несвідомо, є патріотами рідного краю, рідного села. Тому тактовне ненав’язливе пробудження чи посилення такого патріотизму – важливий фактор успіху. Усвідомивши, що йдеться про збереження природної спадщини від дідів та прадідів, славного та героїчного минулого, люди позитивно реагують на заповідний процес. З цими почуттями місцевої влади межують більш приземлені міркування у чомусь випередити сусідів і мати у себе пам’ятку природи, яка охороняється державою. Це сприятиме підвищенню авторитету сільради, надасть додаткову можливість продемонструвати свою владу, своє право в регламентуючому плані.
В багатьох районах є місцеві краєзнавці, що користуються загальною повагою. Часто це колишні вчителі, яких місцева влада нерідко залучає до справи погодження заповідання. Звичайно таку людину слід відвідати насамперед та заручитися її підтримкою.
Сприяти справі створення заповідних територій можуть місцеві школи. Адже пам’ятки природи, заказники можуть правити за зручні об’єкти для проведення польових занять з