Англійська буржуазна революція в розвитку парламентаризму

Перший парламент протекторату зібрався 3 вересня 1654 р. включав чималу кількість республіканців, що не бажали миритися з необмеженою владою протектора. 22 січня 1655 р. парламент був розпущений Кромвелем. Це була його явна політична помилка: він змушений тепер був ділити владу з генералітетом армії. Ідея військового деспотизму усе більше набирала силу [7].

Під тиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно – територіальний пристрій. Улітку 1655 р. країна була розділена на 17 військових округів на чолі з генерал – майорами.

Другий парламент протекторату відкрився 17 вересня 1656 р. Першим актом цього парламенту було знищення режиму генерал – майорів. Замість у липні 1657 р. Кромвелю було запропоновано прийняти на себе королівське звання. Речення було стратегічним: ціль його полягала у відновленні історичної конституції. Однак Рада армії й генералітет вмішалися й розцінили речення «як скандальне». Зміни, однак, пішли 22 травня 1657 р, але в дусі компромісу традиційного укладу з військовою диктатурою. Кромвель одержав право самому призначити собі спадкоємця. Одночасно відновлювалася Палата лордів, підтверджені були виключні права парламенту на вотування податків, гарантувалася воля совісті.

Так виявилася таємна мрія буржуазії й дворянства відновити в Англії монархію.

Режим протекторату при всьому цьому був пов'язаний з особистістю й авторитетом Кромвеля. Смерть Кромвеля 3 вересня 1658 р. прискорила катастрофу режиму протекторату. Призначений спадкоємцем батька Річард Кромвель не зумів втримати владу й став політичною іграшкою в руках генералітету. В 1659 р. його змусили відректися від звання й відновити умовну республіку. Суспільне невдоволення режимом індепендентів і безвладною республікою одночасно стало настільки значним, що питання про відновлення монархії й історичної конституції в країні стало в область практичної політики [3].

Революція вичерпала себе.

Політична криза кінця протекторату була викликана не випадковим збігом обставин. Сталий у результаті революції державний порядок був нестабільним, він не відповідав сформованій обновленій соціальній структурі. Політичні ініціативи індепендентського парламенту, не врівноваженого ніякими іншими державними інститутами, викликали обґрунтовані побоювання широкого шару великих власників – і старих ленд-лордів, і «нового дворянства», і фінансово – торговельної буржуазії, що одержала необхідні привілеї в колоніальній торгівлі й законодавчій підтримці.

У пошуках стабільності виходом стало представлятися повернення на престол династії Стюартів.

 

 

Після цих подій парламент, в особі пресвітеріанської більшості, продовжив свої спроби домогтися угоди з королем. Ці переговори монархом, що повністю себе дискредитував, пожвавили крайні настрої в армії, де був сильний вплив левелерів, і привели до загострення відносин з парламентом (рух в армії, цілями якого були покарання короля й остаточне скинення монархії). У спробі зіштовхнути між собою дві основні групи своїх супротивників – левелерів й індепендентів – парламент випускає з лондонської в'язниці Тауэр лідера левелерів Джона Лільберна в надії, що він покритикує дії індепендентської армійської верхівки й тим самим внесе розкол у ряди опонентів пресвітеріан. Але ці очікування не виправдалися: Лільберн заявив про свою підтримку Кромвелю в його діях, тим самим, значно погіршивши положення парламенту. 16 листопада була опублікована «Ремонстрація армії», складена при особистій участі зятя Кромвеля Генрі Айртона (1611-1651), що був одним з його найближчих соратників. У цьому документі вказувалися як економічні вимоги, що стосувалися армії (виплата зарплати й т. д.), так і політичні, що стосувалися вже всього населення країни (права й волі всім жителям Англії). Наступним кроком стало так зване «Прайдове чищення» (6 грудня), коли за допомогою військового загону під керівництвом полковника Прайда з палати громад були насильно виселені всі пресвітеріане, влада в країні перейшла в руки індепендентів. З 143 членів палати залишилося всього порядку 50 чоловік або «охвістя» Довгого парламенту, що проіснувало до самого його закриття в 1653 році. Кромвель, весь цей час знаходився на півночі, повернувшись у столицю, схвалив «чищення”. Його відсутність порозумівалася тим, що Кромвель не знав яку позицію зайняти по політичних питаннях. 23 грудня палата громад випускає постанову, у якій говориться, що король є головним винуватцем всіх нещасть країни. 1 січня 1649 року своїм рішенням вона оголошує короля головним винуватцем громадянської війни проти парламенту, союзником ірландців і шотландців у боротьбі з англійською державою. Але палата лордів у свою чергу відкидає це рішення, що протягом декількох днів призводить до її розпуску. 4 січня палата громад приймає при закритих дверях постанову, що передавала їй всю повноту влади: вона стає носієм верховної влади в Англії, постанови якої мають силу закону без згоди короля й палати лордів. У документі було написано «... громади Англії, що засідають у парламенті, повідомляють, що народ після бога є першоджерелом (the original) усякої справедливої влади. Вони також повідомляють, що громади Англії, що засідають у парламенті, будучи обраними й представляючи народ, мають вищу владу в цій країні. Вони також повідомляють: що ухвалено або оголошене як закон громадами, що засідають у парламенті, має силу закону й обов'язково для народу цієї країни, хоча б і не було на це згоди або підтвердження короля й палати лордів».

 

 

6 січня, парламент (палата громад) видає