+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
26
Мова:
Українська
ідеологами революційної дрібної буржуазії й відстоювали принципи буржуазної демократії, відбиваючи щодо цього інтереси широких мас англійського народу: селянства, ремісників, сільських і міських «низів», солдатської маси. У своїх численних памфлетах і програмних документах вони піддали індепендентську республіку різкій критиці, просоченої демократичним радикалізмом і духом народних мас. У першу чергу левелери боролися за прийняття Англією конституції. Свій варіант вони назвали «Народною угодою» і подали на розгляд офіцерських зборів, де воно було піддано значним перекручуванням, були випущені основні пункти програми. Це спонукало Джона Лильберна – лідера левелерів – опублікувати 15 грудня 1648 року споконвічний, неспотворений текст документу. 19 січня левелери виступають із петицією в парламент із вимогами волі печатки: «Підтверджено на практиці, що завжди всі, хто прагне до тиранії, закривали рот народу, щоб він не робив шуму, коли викрадають його волю [2]». Наступного дня, 20 січня, у палату громад була внесена перероблена офіцерськими зборами редакція «Народної угоди», що навіть у такому усіченому варіанті виявилася неприйнятним для парламенту. Воно було відкладено на невизначений строк і згодом ніколи не розглянуте. У той же час військове командування намагалося зменшити вплив левелерів в армії, з метою не допущення їх можливого розколу. Був прийнятий ряд репресивних мір, особливо проти агітаторів, а також встановлені суворі покарання за пропаганду й підбурювання.
Реакцією на такий поворот подій послужив памфлет Джона Лильберна «Викриття нових ланцюгів Англії» (England New Chains Discovered) від 26 лютого. У цьому документі він з різкою критикою обрушується, насамперед, на Державну раду, але в той же час звертається до олдерменів і членів парламенту досить стримано, сподіваючись на те, що вони прислухаються до його слів. Основні положення цього памфлету: 1) вираження побоювань із приводу того, що Державна рада, утворена недемократичним шляхом й має значні повноваження, може зосередити всю повноту влади в себе в руках; 2) звертання до членів парламенту із приводу сформованої ситуації; 3) Лильберн таврує «великих» інтриганів (contrivers), що плекають плани поневолення республіки, тобто вищих чинів армії; 4) критика наданого в парламент проекту «Народної угоди» й існуючого державного ладу республіки. Слідом за цим через місяць, 24 березня, виходить «Друга частина викриття нових ланцюгів Англії» (The Second Part of England New Chains Discovered) або «Сумне подання про ненадійне й небезпечне положення республіки». Цього разу Лильберн критикує парламент. Лильберн також пропонує перейти до активних дій: він закликає народ до повстання [5].
Відповідь на такі різкі вислови отримана негайно. 27 березня «Друга частина... « оголошується заколотною, а автори піддаються судовому переслідуванню за обвинуваченням у державній зраді. Наступного дня чотири видатні діячі руху левелерів – Лільберн, Уолвін, Прінс, Овертон – були арештовані й відправлені в Тауэр. 29 січня вони були допитані перед Державною радою. Наступного дня в їхню підтримку була спрямована петиція, під якою поставили підписи 30 тисяч чоловік, а 1 квітня – 80. Але незважаючи ні на що 11 квітня парламент ухвалив рішення щодо передачі керівників левелерів «Суду високої лави». У в'язниці Лільберн й інші ув'язнені пишуть ще два документи: «Картина Державної ради, представлена вільному народу Англії» і датований 14 квітня «Маніфест підполковника Джона Лільберна, містера Вільяма Уолвика, Містера Томаса Принса й містера Ричарда Овертона, ув'язнених у лондонському Тауэрі», у якому вони пояснювали програму свого руху – «нашою метою є таке положення республіки, коли кожний із забезпеченістю буде користуватися своєю власністю (be enjoy his propriety). Поки лідери левелерів перебували у тюрьмі, рух у їхню підтримку не слабшав й поширився на армію: 16 квітня – 10 тисяч підписів, 18 квітня – новий численний виступ у Лондоні, 23 квітня – подавлений виступ левелерів до Уолли.
У той же час, 1 травня 1649 року, виходить остання, третя редакція «Народної угоди». Його основні положення: народний суверенітет; республіка з однопалатним парламентом, що обирають раз у рік; принцип поділу влади; обмеження повноваження верховних органів влади; вимоги релігійної волі й волі печатки; рівність всіх перед законом; свобода торгівлі; захист інтересів революції. Але й цей проект не був прийнятий владою до уваги. Наступні великі виступи левелерів відбулися восени в армії (Оксфордшир і Бекінгемшир) незадовго до суду над Джоном Лільберном і були подавлені. Суд проходив 24-26 жовтня, і в результаті процесу Лільберн був виправданий, але згодом був висланий парламентом із країни.
9. Відновлення монархії
Спробою частково відновити колишній порядок були вже парламентські вибори 1658 р. Вони були проведені не по нормах «Знаряддя керування», а по історичному законодавству. Парламент був розпущений Військовою радою. На його місце було відновлено у своїх правах «охвістя» Довгого парламенту, також потім розпущене в жовтні 1659 р. Влада в країні остаточно перейшла до Комітету безпеки, що представляла Раду армії й досить, що зімкнули коло, радикально – індепендентського керівництва. У цих умовах воєначальник і намісник одного з найбільших шотландських військових округів генерал Монк із вірними йому військами зробив військовий переворот. Його війська вступили в Лондон для встановлення політичного контролю над владою, що розхиталася, а генерал попередньо встановив контакт зі спадкоємцем престолу.
25 квітня 1660 р. зібрався новий установчий парламент – конвент, у якому більшість становили пресвітеріане й кавалери. Конвент санкціонував повернення Стюартів, через місяць Карл II урочисто вступив у Лондон [4].
Монархія була відновлена.
Король Карл ІІ урочисто підтвердив «Велику хартію 1215», «петицію про право», податкові права парламенту, обіцяв правити не інакше, як в узгодженні з парламентом, не переслідувати діячів революції й не ревізувати право земельної власності, як воно скалося в ході революції. Жодне із цих обіцянок не було виконано. Труп Кромвеля був викопаний з могили й повішений, живі «царевбивці» були страчені або змушені були втікти із країни.
Реставрація монархії спричинила відновлення колишньої виборчої системи, колишньої палати лордів, англійської церкви й ін.
Карл ІІ і брат Яків були в загальному жалюгідними політиками. Не усвідомлюючи всієї значущості змін, вони мали примарні надії на повернення до дореволюційного порядку.
Перший же привід привів до розмежування правлячого класу на дві партії – торуй і вігів. Торуй об'єднали у своїх рядах консервативно – роялістські елементи, пов'язані з великим землеволодінням; віги представляли головним чином інтереси англійської промисловості й торгівлі.
Обидві партії не були організаційно оформлені, не збиралися на з'їзди, не мали виборних органів. Більш-менш помітну організацію вони мали тільки в парламенті. У країні існували не стільки «члени» партій, скільки їхні прихильники. Перехід від одного угруповання до іншого був звичайною справою.
Виникнення партій торуй і вігів кладе дійсний початок буржуазної двохпартійної системи, а в більш вузькому змісті – двом і нині існуючим партіям Англії; консервативної (колишні торуй) і ліберальної (колишні віги).
Висновок
Англійська буржуазна революція XVII ст. була громовим ударом, що народив новий суспільний лад, що прийшов на зміну старому порядку. Вона була першою буржуазною революцією загальноєвропейського значення. Проголошені нею принципи вперше виражали не тільки потреби Англії, але й потреби всієї тодішньої Європи, історичний розвиток якої вело об'єктивно до встановлення буржуазних порядків.
Багата ідейна спадщина Англійської революції служила арсеналом, з якого черпали свою ідеологічну зброю всі супротивники середньовіччя, що відживало, і абсолютизму.
Але Англійська революція була революцією буржуазною, котра на відміну від революції соціальної приводить лише до зміни одного способу експлуатації трудящих іншим, до заміни панування одного експлуататорської меншості іншою. У ній уперше з повною виразністю розкрили основні закономірності, властиві всім буржуазним революціям, і перша з них – вузькість історичних завдань буржуазії, обмеженість її революційних можливостей.
Англійська революція не була доведена до кінця. Причину цього варто бачити в тім, що англійська буржуазія з'єдналася не з народом, а з новим дворянством.
Англійська буржуазна революція внесла великий вклад у розвиток парламентаризму тому що центральним органом революції, на першому етапі став парламент, у якому переважна більшість представляла інтереси буржуазії. Англійським парламентом у роки революції було прийнято багато важливих актів: Велика ремонстрація; білль про неможливість розпуску існуючого парламенту; Апологія палати громад; Петиція про право. Прийняті документи обмежували королівську владу й сприяли твердженню конституційної монархії – тобто верховенство парламенту, що здійснює владу в країні разом з королем.
Англійський державний лад після буржуазної революції є не чим іншим, як компромісом між неофіційно, але фактично пануючої у всіх вирішальних сферах буржуазного суспільства буржуазією й офіційно правлячою земельною аристократією.
Використана література:
1. Английская буржуазная революция XVII века / Под ред. Е. А. Косминского – М. : Издательство АН СССР, 1954.
2. Барг М. А. Великая Английская революция в портретах её деятелей. «Мысль», М., 1991.
3. ИГПЗС/ под ред. О. А. Жидкова и Н. А. Крашенинниковой – М. : НОРМА, 1999.
4. История государства и права зарубежных стран. Учебник. Под ред. О. А. Жидкова и Н. А. Крашенинниковой. НОРМА – ИНФРА, М., 1999.
5. История государства и права зарубежных стран. Желудков А. В., Буланова А. Г. Конспект лекций. «Приор», М., 2002.
6. Лавровский В. М. Английская буржуазная революция. – М., 1958.
7. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. Учебник. «Высшая школа», М., 1983.
8. Омельченко О. А. Всеобщая история государства и права. Учебник. В 2-х томах. ТОН – ПРИОР, М., 1999.