Бактеріальні хвороби плодових культур Закарпатської області

• вілт (в'янення); 
• пустули і виразки; 
• некрози; 
• нальоти; 
• гниль; 
• деформація; 
• муміфікація; 
• руйнування органів; 
• новоутворення; 
• камедетечі; 
• поява на рослині сторонніх організмів [17].

По рослинах, що живлять хвороби, їх можна розділити на хвороби овочевих, кормових, зернових, плодових, ягідних культур і т.п. – це найпростіша класифікація, що використовується  в сільському господарстві.

По локалізації на  рослинах хвороби ділять на: 

1. місцеві (локальні) – плямистості і нальоти; 
2. системні (дифузні) – в'янення.

За тривалістю хвороби поділяють на: 

1. гострі – розвиваються протягом 1 вегетаційного періоду; 
2. багаторічні (хронічні) – які можуть тягнутися роками.[9]

За віком живлячої рослини розрізняють: 

1. хвороби молодого віку (рослину вважають молодою, поки у нього не зімкнулась крона); 
2. хвороби дорослих рослин; 
3. хвороби старечого віку (наприклад, гнилі деревини, молочний блиск на яблуні) [5].

У роботах новосибірської школи фітопатологів отримала розвиток епіфітотична (екологічна) класифікація, покликана суттєво полегшити розробку заходів профілактики епіфітотій. У цій класифікації значну роль грають поняття "джерело збудника інфекції" і "фактор передачі збудника".

Джерелом збудника інфекції тут вважається хвора рослина, а фактором передачі – ділянка навколишнього середовища, куди збудник хвороби потрапляє з джерела інфекції і звідки він потрапляє в нового господаря. За факторами передачі інфекції бувають: 

1. грунтові (кореневі) – хвороби поширюються через грунт, заражаючи коріння рослини; 
2. насіннєві (матрикально-дочірні) – такі інфекції передаються минаючи навколишнє середовище, від материнської рослини до дочірньої; 
3. повітряно-крапельні (листово-стеблові) – хвороби поширюються через повітряне середовище (вітром) з краплями дощу і заражають листя чи стебла рослин; 
4. трансмісивні – такі інфекції передаються від рослини до рослини іншими організмами, переносниками. Наприклад, махровість чорної смородини передається бруньковим кліщем [18].

Традиційно в посібниках з фітопатології наводиться етіологічна класифікація хвороб рослин: 

А. Фактори неживої природи

1. Грунтові умови:

а) вологість грунту – нестача, надлишок, нестійке постачання; б) структура грунту – перешкоди проникненню коренів, водоутримуюча здатність, аерація; в) постачання киснем; г) хімічний склад – нестача, надлишок, порушення правильного балансу макро- і мікроелементів, шкідливі солі, реакція грунту.

2. Метеорологічні умови: а) світло – нестача, довжина дня; б) температура – відхилення в будь-яку сторону від оптимальної, вкрай низькі або вкрай високі температури, коливання температури; в) відносна вологість – нестача, періодичний надлишок; г) вітер – механічні пошкодження, висушування; д) проливні дощі, сніг, паморозь – механічні пошкодження, особливо в поєднанні з вітром; е) град – механічні пошкодження; ж) блискавки.

3. Шкідливі виробничі впливи – механічні пошкоджень; шкода хімічного характеру від фунгіцидів, інсектіці і гербіцидів.

4. Відходи промислового виробництва – газоподібні відходи металургійних підприємств та інші дими; кіптява; гази; пил від цементних заводів.

5. Продукти обміну речовин у рослин – особливо при зберіганні і перевезеннях [16].

Б. Фактори живої природи

1. Тваринний світ: а) комахи; б) нематоди; в) кліщі; г) вищі тварини (випадкові непрямі причини – витоптування, гризіння).

2. Рослинний світ: а) слизняки; б) бактерії; в) гриби; г ) водорості; д) насіннєві рослини.

В. Віруси [16].

 

 

Хвороби рослин, що виникають під впливом бактерій, називаються бактеріальні хвороби або бактеріози. Вони географічно широко поширені і важливі в економічному відношенні, адже наносять велику шкоду сільському господарству, особливо в період зберігання плодів, овочів і зерна, викликаючи їхню загибель.

Бактерії відносяться до нижчих безхлорофільних організмів, які вимірюються в мікронах і відрізняються примітивною організацією.

Всі фітопатогенні бактерії відносяться до паличкових форм; вони бувають поодинокі, а також сполучені попарно і в ланцюжки. Більшість бактерій рухливі і мають полярний джгутиковий апарат. Основна маса бактерій збудників хвороб рослин спор не утворюють; відомо лише кілька видів спороносних (Pseudomonas trifoliorum Stapp.) [8]. Так як фітопатогенні бактерії не утворюють спор, важливе значення для них має капсула, або слизиста речовина. Поміщена в таку капсулу бактерія стійка до завнішніх впливів (тепла, світла, радіації, хімічних речовин), і тому вона довгий час може підтримувати свою життєдіяльність.

При наявності сприятливих умов бактеріальна клітина починає ділитися. Зазвичай це відбувається без статевого процесу, шляхом простого поділу клітини на дві рівні частини. Хоча для деяких видів бактерій характерне і статеве розмноження [11].

Для збудників хвороб рослин характерні такі властивості, що визначають виникнення інфекцій: патогенність, вірулентність, інфекційність, агресивність, інвазійних, токсичність [6].

Під патогенністю розуміють здатність мікроорганізмів викликати захворювання певного виду рослин і завдавати йому шкоди. Ця властивість може змінюватися в залежності від циклу розвитку збудників та зовнішніх умов. Факультативні форми, що викликають загибель великих ділянок, можуть бути більш патогенними, ніж облігатні, що викликають місцеві ураження тканин [6].

Агресивність – кількісна міра патогенності. Це здатність паразита викликати масове зараження сприйнятливих рослин (епіфітотії), долаючи їх захисні властивості. Високоагресивних вважаються збудники, здатні викликати зараження рослин при мінімальній кількості (дозі) інфекційного початку. Агресивнішими є облігатні форми патогенів, менш агресивними – факультативні.

Агресивність характеризується такими показниками, як:

• інфекційне навантаження – кількість пропагул паразита, необідна для зараження господаря;
• швидкість встановлення паразитичних відносин;
• швидкість появи симптомів (інкубаційний період);
• кількість рослин, що заражаються паразитом за період часу, який часто визначається величиною утворення потомства у фітопатогена [22].

Вірулентність – якісна міра патогенності. Це патогенність даного паразита по відношенню до певного виду або сорту рослин-господарів. Один і той же збудник може