Бактеріальні хвороби плодових культур Закарпатської області

Основними факторами вірулентності фітопатогенних бактерій є:

1. продукція пектолітичних ферментів (пектиназ, протопектиназ, полігалактуроназ), які руйнують пектинові речовини, із яких складається між клітковий простір рослинних тканин. Це призводить до мацерації, або розпаду, рослинної тканини і утворення «мокрої» гнилі;
2. виділення целюлолітичних ферментів (целюлаз, геміцелюлоз), які руйнують стінки рослинних клітин;
3. творення токсинів, які діють на чутливі рослини, і порушують відповідні ферментативні системи, обмін речовин і викликають відмирання або в’янення уражених тканин чи органів. Токсини фітопатогенних бактерій – речовини різноманітної хімічної природи. Токсин, який синтезують бактерії Pseudomonas syringae, є низькомолекулярним пептидом, що інгібує синтез глутамінсинтетази, яка необхідна для утворення хлорофіла. В результаті на листках з’являються плямистості. В якості токсинів можуть бути полісахариди і глікопептиди слизових шарів бактерій; 
4. синтез фітогормонів, які стимулюють розростання тканин рослини з утворенням пухлин, наприклад, гетероауксин індолілоцтова кислота, що синтезується бактеріями Agrobacterium tumifaciens. Пухлини можуть викликати стиснення провідних судин з подальшою загибеллю рослини. До фітогормонів також належать гіберелін, який синтезується бактеріями і викликає аномальне видовження пагонів [6].

Фітопатогенні організми характеризуються спеціалізацією. Спеціалізація патогенів – це приуроченість їх до певного харчового субстрату і здатність заражати певне коло рослин. Для того, щоб фітопатогена міг паразитувати на рослині, – тобто отримувати від нього необхідні поживні речовини, по-перше, ці речовини повинні бути присутніми в тканинах рослини в доступній для патогена формі; по-друге, мають бути відсутні токсичні для патогена з'єднання. Коло рослин, що вражаються даним патогеном, визначається тим, наскільки широкий круг поживних речовин, які він може перетворити в доступну форму, і здатністю фітопатогена до нейтралізації наявних в тканинах рослини токсичних речовин.

Розрізняють різні типи спеціалізації:

1. філогенетична спеціалізація – приуроченість паразита до деякого набору господарів певної таксономічної принадлежності, простіше кажучи – це спеціалізація по таксонам рослин-господарів. За філогенетичному принципом паразитів поділяють на поліфагів (вражаючих рослини з багатьох родин, порядків і навіть класів, істотно розрізняються за проходженням), монофагів (паразитують на рослинах однієї таксономічної групи – одного роду, декількох близьких родів або однієї родини) і олігофагія ( паразитують на рослинах у межах родини або філогенетично близьких родин) [22];
2. онтогенетична або стадійно-вікова (віково-фізіологічна) – пристосування фітопатогена до ураження рослин в певний період їх розвитку; 
3. органотропічна спеціалізація – приуроченість фітопатогенів до певних органів рослин. Наприклад, розвиток одних паразитів відбувається на коренях, інших – на стеблах, третіх – переважно на плодах;
4. гістотропна або тканинна – приуроченість до визначеним тканинам; 
5. фізіологічна спеціалізація – це здатність патогена заражати певні роди, види або життєві форми рослин, що розрізняються особливостями обміну речовин.

Нерідко спеціалізація буває пов'язана зі способами харчування. Так, біотрофи зазвичай зустрічаються серед моно- і олігофагів, некротрофи – серед оліго-і поліфагів. Не завжди спеціалізацію можна визначити однозначно. Наприклад, при вивченні органотропної спеціалізації необхідно розрізняти такі поняття, як зона зараження (частини рослини, в яких знаходиться паразит) і зона захворювання (на якій виявляються зовнішні симптоми хвороби). Ці зони можуть збігатися і не збігатися [22].

 

 

Потрапляючи на рослинні тканини, фітопатогенні бактерії викликають патогенний процес, який супроводжується появою різних зовнішніх ознак (симптомів) ураження рослин. Ознаки ураження рослин бактеріозами досить різноманітні, хоч це різноманіття можна звести до декількох основних типів.

Перш за все розрізняють дві групи уражень: загальні і місцеві. Загальні ураження характеризуються ураженням всієї рослини, в якій бактеріальна інфекція поширюється в провідній системі, тобто по судинним пучкам і прилеглим до них тканинах. загальні бактеріози дуже шкідливі, адже вони спричинюють загибель рослини. Місцеве ураження обмежене місцем потрапляння бактерії в окремі органи чи їх частини, наприклад, листя, гілки, корені чи їх окремі ділянки. Місцеві бактеріози не приводять до загибелі рослини, хоча і приносять значну шкоду [7].

Розвиток патологічного процесу супроводжується появою на рослині ознак або симптомів хвороби. Кожному захворюванню притаманні свої характерні ознаки або симптоми, прояв яких залежить від умов навколишнього середовища. У зв'язку з цим розрізняють типові і нетипові для даного захворювання симптоми. Всі захворювання по симптомам, які проявляються можна віднести до кількох типів.

До одного з найбільш типових симптомів захворювання рослин відноситься розвиток гнилі. Загниванню можуть піддаватися всі частини рослини, але особливо ті, які багаті водою і запасними поживними речовинами (бульби, коренеплоди, цибулини), частіше при їх зберіганні. Причиною розвитку гнилей можуть бути і гриби, і бактерії. У випадку, коли під впливом ферментів патогена руйнується міжклітинна речовина і клітини розпадаються, кажуть про виникнення м'яких гнилей. Уражена тканина перетворюється на безформну масу різних кольорів. Гнилі можуть бути також мокрими, сухими і твердими. Мокрі гнилі утворюються в органах і тканинах, багатих водою. Сухі гнилі утворюється при руйнуванні міжклітинних речовин і оболонок клітин струм, відносно бідних на воду, тканини втрачають структуру і перетворюються в волокнисту або порошкоподібну масу. Прикладом розвитку гнилей такого типу є ураження деревини трутовиками. Відомі деякі типи захворювань, коли клітини відмирають без істотного руйнування пектину, тобто тверді гнилі [12]. Отже, гниль проявляється в пом’якшенні і розпаді окремих ділянок тканини або всієї ураженої рослини, що нерідко супроводжується неприємним запахом.