Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності

 

У третьому розділі “Шляхи активізації інвестиційних процесів в Україні” подано чинники активізації інвестиційних процесів в Україні, регіонально-корпоративний аспект механізму активізації інвестиційної діяльності, аналіз ролі банківського сектора в лібералізації регулювання інвестиційних процесів в Україні та шляхи його реформування, особливості розвитку та функціонування реального та фінансового сектора економіки, перспективні напрями розвитку ринку капіталів на сучасному етапі.

Інвестиції – невід'ємна складова процесу відтворювання капіталу. Тому без належно налагодженого інвестиційного процесу немає сенсу обговорювати питання про становлення і розвиток національного капіталу, який, власне, повинен бути основою ринкової економіки. Якщо у країні не створено умови для накопичення і реалізації інвестиційних ресурсів, національний капітал приходить у занепад, йде з країни, поступається місцем капіталу іноземному. У результаті втрачаються економічна незалежність і економічна безпека країни.

Зарубіжний та вітчизняний досвід регулювання інвестиційної сфери свідчить, що рівень втручання держави у підприємницьку діяльність треба обмежити контролем та економічними стимулами, а можливість неофіційного впливу усунути взагалі. Таке рішення призведе до притоку нових як зовнішніх, так і внутрішніх інвестицій, збільшення кількості підприємств і створення нових робочих місць, а потім і до поліпшення загального добробуту як окремих регіонів, так і України загалом. Це можливо за умови гармонійної взаємодії фінансового і реального секторів економіки.

На нашу думку, причина кризи інвестиційної діяльності полягає, в тому, що процес лібералізації цієї сфери в Україні потребує серйозного впровадження, а програми – перегляду. На сьогоднішній день спостерігається гостра недостатність національного інвестиційного потенціалу внаслідок занепаду основних джерел інвестиційних ресурсів. Орієнтири на фіскальну стабілізацію майже повністю віддалили державу від фінансування інвестиційної діяльності в Україні. Централізовані капіталовкладення, закладені до бюджету 2000 р., становлять 2, 8%, а бюджетом на 2001 р. вони визначені у розмірі лише 1, 3% від очікуваних інвестицій в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування. Причина вивезення капіталу і проведення різних тіньових схем криється у неспроможності механізму стимулювання інвестиційної діяльності, а точніше в його відсутності. Свій внесок у дану проблему вносить дефіцит платіжних ресурсів. Навіть після істотних позитивних зрушень у монетизації господарських оборотів у 2000 р., рівень грошової оплати у взаємовідносинах між підприємствами промисловості становив лише 67, 9%. У зв'язку з цим відбувається відтік потенційних інвестиційних ресурсів до найкритичніших кредиторів, передусім бюджету і ПЕК. Зокрема, у паливну промисловість і електроенергетику протягом 9 місяців 2000 р. було здійснено 50% всіх інвестицій у основний капітал економіки України.

Не кращим є становище і з позиковими ресурсами. Стабілізаційна парадигма економічної політики призвела до фіксації псевдорівноважного стану грошово-фінансових показників на мінімальному рівні, за якого економіка не має належного потенціалу економічного зростання. Обсяг фінансових ресурсів комерційних банків є досить незначним, оскільки їх активи становлять лише 22% ВВП. Проте за відсутності адекватних важелів і стимулів кредитування реального сектора економіки основним стає перевищення пропозиції кредитів над платоспроможним попитом на них. Незважаючи на реальне зростання використання кредитних ресурсів питома вага кредитних операцій в активних операціях, що проводяться банками, незначна (рис. 2). Це пов'язано з прийнятим курсом щодо питань резервування, встановлення процентних ставок, а також з проведенням політики державної підтримки банків і деяких підприємств, яка повністю суперечить принципам лібералізації інвестиційної діяльності.

З метою надання економічному зростанню в Україні інвестиційного характеру, на наш погляд, необхідно ввести в дію комплекс узгоджених заходів, серед яких:

- встановлення пільг комерційним банкам, які здійснюють інвестиційне кредитування реального сектора, відшкодування маржі між ставкою

комерційного банку і обліковою ставкою НБУ, рефінансування і резервування в залежності від галузевої структури кредитного портфеля;

- звільнення від податків реінвестованого прибутку, введення податкових канікул на період повернення підприємством інвестиційного кредиту;

- розробка «бюджету розвитку» як програми концентрації і витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел тощо.

 

Рис. 2. Заборгованість за кредитами в цінах 1995 р., млн. грн.

 

По суті мова йде про розробку узгодженого плану консолідованих дій держави і приватного капіталу. Ключовим інститутом реалізації «бюджету розвитку» повинен стати державний Український банк реконструкції і розвитку, необхідність створення якого проголошується вже давно, проте досі ідею не реалізовано.

Державне регулювання банківського сектора повинно здійснюватися динамічно з урахуванням основної мети – підтримки постійного взаємозв'язку банківського і реального секторів економіки, оскільки їх саморозвиток та сепаратне існування неможливі і абсурдні. На наш погляд, очевидні принаймні два аспекти реструктуризації банківської системи. По-перше, реструктуризація повинна вести до оздоровлення банківської системи, що неможливо без подолання розриву між банківським – лихварським на цей час – і промисловим капіталами, а також без нормалізації справ у реальному секторі економіки. У результаті реструктуризації повинні здійснюватися операції, необхідні для нормального кругообігу капіталу, його акумулювання, трансформації в ефективні інвестиції, приросту і подальшого обігу. Тому в цьому процесі елементи системи, які протягом низки років більш або менш успішно працювали з підприємствами реального сектора і вижили в умовах кризи, повинні отримати додатковий імпульс до розвитку. По-друге, реструктуризація повинна пройти