Берестецький собор. Греко-католицька церква в історії українських земель

Важливим наслідком Берестейської Унії став розквіт одного з найдавніших чернечих чинів – Чину св. Василія Великого в Україні, монастирі якого жили окремим життям, підлягали місцевим єпископам і відігравали невелику роль у суспільно-церковному житті краю. Після Унії Київський митрополит Йосиф Рутський об'єднав монастирі, унезалежнив їх від єпископів, поставив на чолі їх архимандрита, заснував новіціат, студії богослов'я і філософії. Тобто Чин зреформувався на західний зразок. Підпорядкувавши собі усі монастирі і провівши адміністративну реформу, митрополит Рутський визначив головним завданням Чину пропаганду ідей Унії, душпастирства шляхом місійної праці і просвітницької діяльності. Київському митрополиту сприяв Апостольський Престол, який ствердив усі проведені заходи. З дозволу Папи Павла V з 1615 р. при монастирях почали створювати школи і колегії для української молоді. Василіяни розгортали мережу друкарень, зокрема у Супраслі, Уневі, Угерцях, згодом у Почаєві, Львові, Жовкві. У середині XVIII ст. Конгрегація ЧСВВ в Україні об'єднувала 130 монастирів, близько 700 ченців-василіян. Поділ Польщі 1772 р. завдав Василіянському Чину важкого удару і порушив його структуру в Україні: монастирі, що залишалися на території, яка відійшла до Росії ліквідовано у 1839 р., їх було 190, за винятком Холмщини, де їх знищили через 25 років. Незважаючи на погіршення умов, Галицька провінція ЧСВВ продовжувала свою багатогранну діяльність до трагічного для неї 1939 р.

Після заходів російських царів, насамперед Петра Першого і Катерини Другої, Україна втратила залишки самостійності і свою Церкву, лише Греко-Католицька на прикарпатських землях продовжувала зберігати етнокультурну окремішність нації. У зв'язку з цим В’ячеслав Липинський писав: «Унія з віри найбільш поступових і рухливих елементів нації – стала там (на заході Україні – авт.) в протязі століть – вірою народних мас, вірою дідів і прадідів» . Цікавим є те, що згодом історик М. Костомаров для магістерського іспиту у Харківському університеті обрав тему «О значенії Унії в історії Западной Руси», схваливши її наслідки. Це викликало протест православних ієрархів і самого міністра освіти Росії Уварова. У результаті дисертацію не лише заборонили, й знищили.

Відзначаючи, що Унія була «великою і вагомою подією», о. Іван Музичка підкреслює, що саме вона «врятувала народ від повного загину. Де вона втрималася, там збереглася Церква і народ». На це вказує й І. Міронович, стверджуючи, що «Унія дозволила українському народові зберегти його біологічну і духовну субстанцію». Він особливо відзначає роль двох великих митрополитів Андрея Шептицького і Йосифа Сліпого у тому, що Греко-Католицька Церква вистояла у період великих потрясінь XX століття. Церква була зразком «справжнього синтезу українського національного почутя з католицькою ісповіддю віри у візантійському обряді» . Про Берестейське з'єднання зауважував історик Дмитро Дорошенко: «Унія зробилася головним заборолом української народности проти полонізації. Це вона властиво врятувала Галичину від національної смерті» .

Підсумовуючи наслідки Унії, історик Н. Кочан відзначає, що у Західній Україні Українська Греко-Католицька Церква відіграла національно-інтегральну роль, сприяла збереженню національної свідомості, мови, культури, народних традицій, вихованню національної інтелігенції. Водночас автор звертає увагу на деякі негативні аспекти Унії, зокрема на те, що спокусою для неї були здебільшого політичні інтереси і цілі її учасників, що вона розколола українську націю за конфесійною ознакою . Професор історії Іван Власовський також підкреслював: в результаті Берестейської Унії утворилося дві Українські Церкви – «стара православна і нова уніатська, що силою життєвих фактів вступили у боротьбу між собою» .

Неоднозначно оцінив передумови і наслідки унійного процесу Михайло Грушевський (1905 р.) : «З насіння церковної незгоди, засіяного між Руссю, збирали одвічні польонізм, католицтво і святкували свої тріумфи над Руссю, що падала все глибше і глибше. Український елемент відтіснявся все далі на далекі пляни політичного і суспільного життя» . Історик Ярослав Дашкевич дотримується думки, що Рим вважав унію значним досягненням у своїй «експансії на Схід... Він добився повного контролю над уніатською церковною ієрархією». Ще більше виграла від Унії, – продовжує автор у статті «Унія українців та унія вірменів: порівняльні аспекти», – польська католицька Церква, бо вона дістала можливість зміцнити свої впливи на фактично підпорядковані їй обидві уніатські Церкви, як однак, римо-католицька ієрархія Польщі далі дискримінувала, вважаючи менш вартими і заохочуючи, незалежно від формальних заборон, до переходу православних і уніатів на римо-католицький обряд». Автор слушно зауважував, що релігійне життя в Україні XVII ст. зазнавало відчутного політичного тиску: «Переплетіння релігійних і політичних проблем еволюціонувало в такому напрямі, що національний фактор став насправді переважати над релігійним, хоча й далі часто виступав під релігійною оболонкою». Розглядаючи вплив Берестейської Унії на державотворчі процеси в Україні періоду козацьких війн Богдана Хмельницького, Я. Дашкевич стверджує: Українська Католицька Церква була перешкодою на шляху творення національної держави, оскільки Унія розколола Церкву і суспільство, а