Бездомність як прояв соціального виключення і спроби його подолання у польщі

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

голосування на виборах, право до отримання грошових виплат з фонду соціальної допомоги, право до отримання соціального помешкання. Ця категорія бездомних має значно більші шанси проживання у цілодобових будинках для бездомних, знаходження праці та ведення самостійного життя. Натомість у нічліжках зупиняються переважно особи з другої категорії бездомних, які після проведеної там ночі рано-вранці повинні залишити заклад і можуть до нього знову повернутися лише на ніч [4, с. 105]. Бродяжництво протягом цілого дня створює ситуацію, коли бездомним є значно важче повернутися до нормального суспільного життя. Такі бездомні належать до групи людей, які є соціально виключеними. Виключення означає соціальну а навіть фізичну ізоляцію, життя поза суспільством. Виключеними є ті, які хоча формально і належать до суспільства, в дійсності не користуються належними їм правами [9, с. 1]. Суспільне виключення варто розглядати як свого роду процес розривання міжособистісних і соціальних зв’язків, що повторюється. М. Новак- Дземяновіч для окреслення процесу входження в бездомність використала спеціальний термін «траєкторія». Вона визначила траєкторію бездомності як безладні суспільні процеси, що є струк- турованими на основі ланцюга пов’язаних між собою подій, яких не можна уникнути без значних втрат, періодичних розчарувань і наростаючого гіркого почуття втрати контролю над своїм життєвим положенням [14, с. 230].

Траєкторія сходження у бездомність характеризується досвідченням щоразу більш болісного і позбавленого виходу терпіння. Особи бездомні, яких торкнулася ця траєкторія деградації, стають щоразу меншою мірою здатними до активної діяльності і лише реагують на певні зовнішні подразники, демонструючи занепад або повний розпад соціальних контактів [12, с. 62]. Процес входження в бездомність закінчується прийняттям ідентичності бездомного. Вона характеризується фактичною згодою на стан, в якому знаходиться бездомний. Будучи в стані постійного браку заспокоєння квартирних потреб і соціальної ізоляції, бездомний концентрується вже не на спробах зміни цього стану, а тільки на пом’якшенні його наслідків та обвинуваченні інших за свою ситуацію, про що детальніше йтиме мова нижче [3, с. 24].

Типологія бездомності

Згідно підходів Європейської Федерації національних організацій, які працюють на користь бездомних людей, виокремлено чотири аспекти бездомності і квартирного виключення:

без даху над головою – люди, які мешкають в соціальному просторі (наприклад, проживають на вулицях) або їм дано притулок в порядку інтервенції (наприклад у нічліжках) ;
без помешкання – особи, які мешкають в осередках для бездомних або в притулках, наприклад для мігрантів, жертв домашнього насильства, а також особи, які мають невдовзі залишити так звані тотальні інституції (в’язниці, осередки для наркоманів і ін.) ;
люди, які мешкають у чужих помешканнях (наприклад у родини або приятелів), або проживають десь нелегально, знаходячись під загрозою виселення;
люди, які мешкають у приміщеннях, що не відповідають стандартам помешкання або в перенаселених приміщеннях [18, с. 2].

У літературі вирізняють три головні різновиди бездомності:

бездомність короткотривала (гостра) – стосується осіб, які в ситуації особливого збігу обставин втратили помешкання;
бездомність довготривала (хронічна), яка є акумуляцією різних негативних явищ бездомності (цей образ бездомності є важким, оскільки тут мають місце довші періоди перебування без даху над головою, гірший перебіг професійної діяльності, частіші психічні розлади та уза- лежнення від психоактивних субстанцій, особливо від алкоголю) ;
бездомність періодична (циклічна), про яку відомо небагато, хоча вона й не належить до рідкісних випадків [10, с. 102].

У багатьох польських джерелах пропонуються ще інші категорії бездомності, наприклад:

бездомність як результат вільного вибору особистості – тип мандрівника, який свідомо відкинув прийняті суспільні норми;

бездомність з примусу – причиною цього явища є різні зовнішні обставини, до яких можна зарахувати тривалі сімейні конфлікти, втрату праці, розлучення і виселення;

бездомність на певний час – це актуальна ситуація, яка унеможливлює проживання разом з сім’єю, з якою особа перебуває в конфлікті [11, с. 111].

Крім цього, бездомних осіб можна поділити ще на такі два типи:

справжні бездомні – це особи, які не мають жодного шансу проживати в помешканні (перебувають у притулках, нічліжках, у родичів, знайомих) ;
потенціальні бездомні – це особи, які в дійсності мають помешкання, але відносно них були прийняті рішення про виселення [10, с. 102].

Іншу класифікацію бездомних осіб опрацював П. Олех. Він взяв до уваги шанси бездомних на професійну активізацію, яка зможе забезпечити їм засоби для існування, в тому числі – утримання помешкання. Зазначений автор погрупував усіх бездомних на три категорії – ті, які передбачають добре пристосування, середнє і слабке. До першої категорії у більшості випадків будуть належати молоді особи або люди середнього віку з коротким або середнім стажем бездомності, у досить добрій психофізичній кондиції, без узалежнень, з урегульованою правовою ситуацією, які характеризуються сильною мотивацією танезгодою зі статусом бездомного та які не завжди мають відповідні професійні кваліфікації.

До другої категорії належать, передовсім, особи в середньому віці, з середнім стажем і періодом бездомності, які мають певні професійні кваліфікації і трудовий досвід, які, однак, втратили навички праці, з неврегульованою правовою та сімейною ситуацією, узалежнені від алкоголю, але в абстиненції, досить справні фізично, але у важкій психологічній ситуації, значною мірою узалежнені від допомоги.

До третьої категорії належать люди, яких є найбільше в популяції бездомних осіб. Це бездомні з низьким рівнем освіти та