Бездомність як прояв соціального виключення і спроби його подолання у польщі

Убогість є другим етапом сходження у бездомність. Зануренню у цей стан сприяє відсутність грошей на їжу, одяг, ліки, гігієнічні засоби. Бездомний болісно відчуває відсутність матеріальних коштів на заспокоєння базових потреб, виплат, зобов’язань. Зростає свідомість відсутності почуття безпеки, загрози здоров’ю і нормальній життєдіяльності, наростає схильність до різного типу соціальних патологій. Засоби до життя бездомні черпають зі збирання порожніх пляшок та іншої вторинної сировини (макулатура, металолом).

Третій етап це поступове внутрішнє прийняття своєї нової соціальної ролі – справжнього бездомного, усвідомлення глибини кризи своєї реальної ситуації. Особа, після остаточної втрати місця проживання, набуває нових умінь і призвичаюється до мандрівного типу життя. Вона вже не має внутрішнього опору перед жебрацтвом, вчиться маніпулювати почуттями випадкових перехожих, нав’язує контакти з такими ж бездомними, довідується від них важливу інформацію про діяльність інституцій, які допомагають вижити бездомним (їдальні, нічліжки, обігрівальні, санітарні пункти, притулки). На цьому етапі свого функціонування людина втрачає сенс і бажання жити, у неї вже немає ніяких планів на майбутнє. Поглиблюється процес соціальної та психічної деградації. Бездомний відчуває ізольованість від решти суспільства, яке сприймається ним як чуже і недоступне.

Наступний, четвертий етап – це пристосування до ситуації бездомності і повне освоєння з нею. У цій фазі настає вкорінення у специфічних навичках функціонування бездомного (бродяжництво, жебрацтво, збирання викинутих на смітник речей, недбалість про особисту гігієну, споживання алкоголю, погодження з негативним трактуванням з боку інших осіб, ототожнення себе з середовищем безхатченків). На цьому етапі зменшується кількість спроб виходу з бездомності. Почуттю провини по відношенню до родини приходить на зміну почуття кривди. Настає поглиблення алкогольної залежності. Частим станом бездомних є втеча у нереальні мрії (провеликий виграш в лотереї, далекі цікаві подорожі, зміна місця проживання).

Останній, п’ятий етап – це фаза хронічної (справжньої) бездомності. На цьому етапі навички бездомного життя є настільки закоренілими, що людина вже не в стані змінити своє життя. Вона навіть не робить для цього жодних спроб. Це хронічний стан, який характеризується згодою бездомного на убоге життя в ізоляції від суспільства і прийняття ідентичності справжнього бездомного. Аби сформувалася така ідентичність час перебування в стані бездомності має тривати від 6 до 10 років. Суспільство з відразою ставиться до таких людей, іноді зі співчуттям і жалістю. Найбільш характерні симптоми ідентичності бездомного – це:

• відсутність будь-яких ідей щодо зміни свого життя на краще;
• втрата почуття незалежності та контролю за власним життям;
• цілковито розірвані контакти з рідними і колись близькими людьми;
• функціонування у середовищі бездомних;
• невміння розпоряджатися наявними засобами (в тому числі фінансовими) ;
• узалежнення власного самопочуття та добробуту від інституцій соціальної допомоги [6, с. 10-12].

 

 

Значною мірою відповідь на запитання «Якими є наслідки бездомності?» ми вже одержали, аналізуючи останні два етапи сходження людини у бездомність. Тому варто лише підкреслити найбільш важливі аспекти цієї проблеми.

Стан бездомності творить характерні імплікації у сфері психосоціального функціонування особистості, як і в її реальній життєвій ситуації. Це полягає на тому, що малі адаптаційні здібності, завдяки яким людина «скотилася» до такого стану, піддаються ще більшому занепаду, що свідчить про дуже низький ступінь уміння давати собі раду в складній життєвій ситуації (копінг). Бездомні особи, окрім місця проживання, найчастіше втрачають прописку, роботу, професійні вміння і навички, контакти з найближчими людьми, які могли б їм забезпечити різнобічну соціальну підтримку. Унаслідок цього їм доводиться функціонувати серед таких же людей з низьким рівнем соціальної адаптації та соціальних умінь, котрі можуть лише навчити їх як вижити у даній ситуації, а не як вийти з неї. У бездомних погіршується не лише психологічний (стрес, фрустрація втрата сенсу життя тощо), але й соматичний стан (захворювання шкіри (особливо педикульоз) через брак гігієни, простудні, зокрема легеневі захворювання через часті переохолодження, проблеми з функціонуванням шлунково-кишкового тракту через споживання невідповідної їжі та її нерегулярність, а також отруєння, захворювання зубів через відсутність контакту зі стоматологом тощо). Найчастішою та дуже гострою проблемою серед бездомних залишається алкоголізм [6, с. 12].

Емоційний стан бездомних характеризується такими специфічними переживаннями:

• почуттям самотності. Бездомний чується виключеним з групи, має відчуття відчуженості його від суспільства інших «успішних» людей, своїх родичів та колишніх друзів, що супроводжується сумом, образою, гнітючим настроєм;
• почуттям нижчої вартості по відношенню до інших осіб. Він відчуває себе зневаженим та незаслужено скривдженим, унаслідок чого переживає страх, злість, агресію, фрустрацію, відчай;
• почуттям сорому, яке проявляється в усвідомленні себе як члена популяції чи не найгіршої категорії осіб у суспільстві – бездомних, волоцюг та жебраків, які не зуміли забезпечити себе матеріально тепер і на старість [13, с. VI].

Серед соціальних наслідків бездомності варто назвати соціальну ексклюзію, «випадіння» з виконання різних соціальних ролей (батька/матері, бабусі/дідуся, брата/сестри, друга/подруги, гро- мадянина/громадянки, працівника/працівниці, християнина/християнки тощо).

Іншим наслідком маргіналізованої соціальної ситуації бездомних може бути вчинення ними злочинів (наприклад, крадіжки) та засудження до ув’язнення або ж ставання жертвою злочинів проти них (наприклад, побиття, вбивство).

Бездомні походять з різних місцевостей, але найчастіше вони мігрують до великих міст, де їм значно легше вижити