Бездомність як прояв соціального виключення і спроби його подолання у польщі

• формування умінь, які дозволяють виконувати соціальні ролі і осягати певну соціальну позицію;
• набуття професійних умінь і навичок, привчання до праці, перекваліфікація та підвищення кваліфікації;
• набуття умінь планувати життя і заспокоювати потреби власним старанням, особливо шляхом досягнення власних доходів внаслідок влаштування на постійну роботу чи організацію господарської діяльності;
• навчання умінням раціонально використовувати зароблені кошти [2, с. 28].

Як бачимо, анімація праці з бездомними вимагає не лише опрацювання та реалізації індивідуальної програми виходу з бездомності, але й дальшої різнобічної підтримки такої особи і заохочення її до самостійного розв’язання власних проблем. Соціальна робота на користь забезпечення гідних умов проживання охоплює діяльність такого типу: пошук місця в осередку для бездомних чи нічліжці; написання внеску про виділення соціального помешкання; заміна житла; залагодження формальностей, пов’язаних з пропискою колишнього бездомного; сплата, реструктуризація або скасування боргу за оплату помешкання; отримання офіційного права напроживання в даному помешканні; отримання доплати (субсидії) до квартирної платні; залагодження судових справ пов’язаних з виселенням з квартири; пристосування квартири до потреб особи неповносправної; отримання допомоги в сфері послуг, зв’язаних з ремонтом, закупкою, заміною побутової техніки та товарів господарського призначення; організація дезінсекції, дезінфекції і дератизації; спільний з клієнтом моніторинг оплат видатків за квартиру, воду, газ, електрику, телефон тощо; дорадництво у справі економного поводження з інформаційними засобами; запобігання виселенню [19, с. 56].

Соціальна робота з бездомними повинна розпочинатися від формування у них переконання про значну складність ситуації, в якій вони опинилися та розуміння того, що їхня кризова ситуація спричинена цілим «клубком» різноманітних проблем, а тому самотужки йому не вдасться справитися з бездомністю. Клієнту необхідно чітко усвідомити, що з метою виходу з цієї важкої життєвої ситуації є обов’язково потрібна допомога фахівців – соціального працівника, юриста, а в багатьох випадках лікаря, психолога, психотерапевта. Соціальний працівник, діагностуючи ситуацію, повинен врахувати особистісні аспекти клієнта, зокрема, його систему цінностей, підхід до життя, відповідальність за власні вчинки, емоції та очікування, які виникають з власного досвіду, матеріальне положення та сімейний стан. Поміж клієнтом та соціальним працівником повинен бути підписаний письмовий контракт, який передбачає способи співпраці у розв’язанні важкої життєвої ситуації клієнта [19, с. 56].

Працею з бездомними особами в Польщі займаються не лише державні інституції (як згадувані вище осередки соціальної допомоги), але й численні громадські та релігійні організації (наприклад, Товариство «Надія», Товариство імені св. Брата Альберта, Спільнота «Барка», Центр Соціальної Едукації, Товариство «Маркот» та ін.) [3, с. 26]. Вищезазначені інституції допомагають бездомним пережити кожний новий день за допомогою отримання їжі, вбрання, можливості провести ніч під дахом, помитися, погрітися, постригтися тощо [7, с. 82].

З метою покращення рівня надання послуг бездомним в Польщі в різних її регіонах почали вироблятися стандарти послуг. Так наприклад, у 2004 році Поморське FORUM на Користь Виходу з Бездомності в рамах проекту «Агенда Бездомності – Стандарт Активного Повернення на Ринок Праці» було прийнято стандарти допомоги бездомним особам. Було укладено ієрархію найчастіше функціонуючих інституційних соціальних послуг, які надавалися п’ятьма різними інституціями:

1) Обігрівальня; 2) Нічліжка; 3) Притулок; 4) Дім для бездомних; 5) Тренінгове помешкання [21, с. 118].

Додатково постановили розробити для кожної категорії дві версії стандартів – мінімальну і максимальну. Кожну з інституцій було описано через окреслення адресатів послуг, умов реалізації завдань (у т. ч. місце розташування установи, час функціонування, наявні приміщення, споживання їжі та інші критерії, наприклад, заборона споживання алкоголю), обсяг спеціалізованої допомоги, вимоги до приміщення, обладнання, організації, кадрового забезпечення та перелік інших організацій, з якими дана установа повинна співпрацювати [21, с. 118].

Окрім визначених статутних завдань, допомога бездомним здійснюється у рамках різноманітних проектів і грантів, що розробляються як державними інституціями, так і громадськими та релігійними організаціями. Одним із таких проектів був урядовий проект «Бездомність», який реалізувався у мазовецькому воєводстві. В активізуючій частині проекту суб’єкти соціальної політики повинні були концентруватися на створенні індивідуальних розв’язків, скерованих на вихід з бездомності шляхом:

• забезпечення ночівлі, одягу, харчування, гігієнічних засобів;
• охоплення страхуванням здоров’я;
• створенням можливостей для лікування та допомоги в ситуації узалежнення;
• надання правової та психологічної допомоги;
• знаходження постійного місця проживання;
• розміщення бездомних у домах соціальної допомоги;
• залагодження справ пов’язаних з отриманням пенсії та матеріальної допомоги у зв’язку з інвалідністю;
• допомога у виготовленні чи відновленні особистих документів;
• посередництво при знаходженні роботи [20, с. 106-108].

Найважливішим завданням проекту «Бездомність» є створення успішної системи дій на користь розв’язання проблем бездомності за участю публічних і недержавних суб’єктів соціальної політики, в якому роллю Міністерства Праці і Соціальної Політики є підтримка, координація і поширення досвіду розв’язання проблем бездомності в локальному середовищі на основі авторських пропозицій. Належить особливо підкреслити, що реалізований проект, виходячи з принципу допоміжності становив програму дій комплементарних стосовно власних відповідних заходів територіального самоуправління в сфері допомоги бездомним. Згаданий проект «Бездомність» реалізується уже всьоме. Заходи, здійснювані в рамках проекту, спричинилися до покращення ситуації багатьох бездомних з терену мазовецького воєводства. Ці люди, завдяки матеріальним коштам, переданим недержавним інституціям, мали заспокоєні базові потреби. В рамках цього проекту було створено додаткові місця в осередках допомоги для осіб бездомних і реалізовано ще багато інших заходів [20, с. 106-108].

Висновки і пропозиції. Дослідження дозволили встановити, що бездомними, здебільшого, є старіючі люди з низьким рівнем освіти, невре- гульованою родинною (а часто й правовою) ситуацією та тривалим стажем перебування бездаху над головою. Це є значною перешкодою як в отриманні роботи, так і в поверненні до суспільного життя. Найчастіше бездомні мігрують з різних місцевостей до більших міських агломерацій, де вони можуть вижити завдяки діяльності державних інституцій, громадських та релігійних організацій, які утримують численні осередки та пункти допомоги бездомним, реалізують на їх користь різні заходи в рамках фінансових проектів і грантів. Істотним чинником переміщення бездомних до великих міст є факт більшої анонімності їхніх мешканців, що може зменшити почуття сорому та соціального виключення. Більшість бездомних є узалежненими від алкоголю, що поряд з втратою помешкання, роботи і конфліктів з правом, становить одну з важливих причин потрапляння у бездомність.

Процес входження в бездомність передбачає кілька фаз, є тривалим у часі і закінчується прийняттям ідентичності бездомного. Вона характеризується фактичною згодою на стан, в якому знаходиться бездомний. Будучи в стані постійного браку заспокоєння квартирних потреб і соціальної ізоляції, бездомний концентрується вже не на спробах зміни цього стану, а тільки на пом’якшенні його наслідків та обвинуваченні інших за свою ситуацію. З огляду на це, ефективність допомоги бездомним значною мірою буде залежати від особистісних чинників (особливо цінностей і мотивації до повернення в суспільство, стану здоров’я, професійної кваліфікації, сімейної ситуації) та тривалості життя без даху над головою.

Іншим чинником ефективності допомоги бездомним є професійна діяльність працівників осередків соціальної допомоги, санітарних пунктів, нічліжок, пунктів обігріву, притулків, будинків для бездомних та інших інституцій, покликаних нести допомогу цій категорії осіб не тільки в плані виживання, але й в аспекті виходу з бездомності. На основі наукових досліджень цієї проблеми та досвіду практичної діяльності ведеться активна робота з координації зусиль на різних рівнях допомоги особам бездомним, підвищення якості надання різноманітних послуг інституціями, підвищення рівня професійної діяльності кадрів у цій сфері. В останньому аспекті значним досягненням стала розробка стандартів опікунської допомоги різних інституцій та індивідуалізація соціальної роботи з бездомними на основі опрацювання і реалізації програм виходу з бездомності. Підсумовуючи загалом систему боротьби з бездомністю у Польщі, варто вказати, що попри труднощі в координації зусиль на макро-, мезо- і мікрорівнях і деякі проблеми з фінансуванням, польський досвід подолання цього соціального лиха є добрим прикладом для наслідування багатьма іншими країнами, у тому числі й Україною.

 

1. Ilnicka R., Bezdomnosc czy wyizolowanie spoleczne? // Praca Socjalna, 2009, nr 5, s. 3-20.
2. Kostrzynska M., Instytucjonalne pryby «udomowienia» bezdomnego – analiza relacji bezdomny – instytucja z perspektywy podmiotyw badanych // Pedagogika Spoleczna, 2012, nr 1, s. 80-92.
3. Kurzeja A., Doswiadczenia traumatyczne dziecinstwa a bezdomnosc // Terapia uzaleznienia i wspyluzaleznienia 2013, s. 29-31.
4. Lepianka D., Czym jest wykluczenie spoleczne? Wprowadzenie do europejskich debat na temat ekskluzji / / Kultura i Spoleczenstwo, 2002, nr 4, s. 1-12.
5. Manowski-Slomka R., Bezdomnosc jako problem spoleczny // Nauczyciel i Szkola, 2013, nr 2, s. 100-112.
6. Mierzwa T., Rodzaje bezdomnoci I bezdomnosc we Wloszech // Praca Socjalna, 2009, nr 4, s. 107-125.
7. Mlynska K., Spoleczne unicestwienie osyb wykluczonych spolecznie. Analiza trajektorii bezdomnosci // Pedagogika Spoleczna, 2007, nr 4, s. 61-79.
8. Nowak A., Bezdomnosc jako problem spoleczny w dobie niepokojqcej wspylczesnosci (realia instutycjonalne a mozliwosci niesienia pomocy // Auxilium sociale, 2005, nr 2, wkladka informacyjna, s. I-XVI.
9. Nowak-Dziemianowicz M., Dowiadczenia rodzinne w narracji, Wrocaw: Wydawnictwo DSWE, 2006, 278 s.
10. Przymienski A., M. Oliwa-Ciesielska, Mieszkalnictwo socjalne jako instrument demarginalizacji spolecznej bezdomnych na przykladzie Poznania. Diagnoza i rekomendacje // Polityka Spoleczna, 2010, nr 3, s. 1-13.
11. Rozporzqdzenie Ministra Pracy i Polityki Spolecznej z dnia 11 pazdziernika 2001 roku w sprawie szczegylowych zasad opracowania programu wychodzenia z bezdomnosci oraz zakresu i sposobu jego realizacji // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, Nr 126, poz. 1390.
12. Sierpowska J., Sytuacja prawna osoby bezdomnej w Polsce // Praca Socjalna, 2011, nr 3, s. 85-105.
13. Sochocki M., Bezdomnosc w Polsce – projekt systemowy // Remedium, 2010, nr 5, s. 1-5.
14. Szluz B., W kierunku profesjonalizacji pracy socjalnej z osobami bezdomnymi // Spoleczenstwo i Rodzina, 2011, nr 26, s. 52-61.
15. Trupacz M., Realizacja rzqdowego programu «Bezdomnosc» w wojewodztwie mazoweckim // Praca Socjalna, 2007, nr 2, s. 102-124.
16. Wiqcek A., O standsryzacji uslug swiadczonych na rzecz bezdomnych // Praca Socjalna, 2011, nr 4, s. 114-127.
17. Zielinski A., Naduzywanie alkoholu a bezdomnosc // Alkoholizm i Narkomania, 2005, nr 1-2, s. 71-87.