Безпека життєдіяльності, охорона праці

 

2.Біологічна дія іонізуючого випромінювання на організм людини.

Особливістю іонізуючих випромінювань є те, що всі вони відзначаються високою енергією і викликають зміни в біологічній структурі клітин, які можуть призвести до їх загибелі. На іонізуючі випромінювання не реагують органи чуття людини, що робить їх особливо небезпечними. 

Іонізуюче випромінювання, проникаючи в організм людини, передає свою енергію органам та тканинам шляхом збудження та іонізації атомів і молекул, що входять до складу клітин організму. Проходячи через біологічні тканини, воно викликає їх іонізацію, призводить до утворення позитивних і негативних іонів та складних фізико-хімічних процесів, функціональних та морфологічних змін. Зокрема, молекули води, що входять до складу тканин та органів, розпадаються, утворюючи вільні атоми та радикали, які мають велику окиснювальну здатність (перекисні сполуки), що пошкоджує клітини й порушує нормальний біологічний процес у живій тканині. Це веде до зміни хімічної структури різноманітних сполук, що призводить до порушення біологічних процесів, обміну речовин, функції кровотворних органів, змін у складі крові, в організмі зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітини перероджуються в злоякісні, виникають лейкози, променева хвороба.

Залежно від поглинутої дози ці зміни можуть бути зворотними й незворотними. При невеликій дозі, пошкоджені тканини відновлюють свою функціональну діяльність, а значна доза викликає незворотні пошкодження окремих органів або всього організму. Опромінення може бути:

- внутрішнім, що характеризується проникненням радіоактивного ізотопа всередину організму, та зовнішнім;

- загальним (опромінення всього організму) та місцевим; 

- довготривалим ( при дії протягом тривалого часу) та короткочасним.

Молоді особи більш чутливі до опромінення, ніж люди середнього віку. Людина найбільш стійка до опромінення у віці 25-30 років.

Надходження радіоактивних речовин в організм можливе при диханні забрудненим повітрям, через шлунково-кишковий тракт і шкіряний покрив.

Небезпека внутрішнього опромінення є значно вищою, ніж зовнішнього, оскільки джерело опромінення максимально наближене до опроміненого органу.

Ураження людини внаслідок іонізуючого випромінювання називається променевою хворобою. Променева хвороба може бути гострої і хронічної форми.

Гостра форма променевої хвороби може виникати при одноразовому зовнішньому опроміненні. Хронічна розвивається при тривалому опроміненні відносно малими дозами.

Одноразове опромінення дозою 25-50 бер зумовлює зворотні зміни крові. При 80-120 бер з’являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає при дозі опромінення 270-300 бер.

Окремі радіоактивні речовини мають властивість вибірково акумулюватись у тих чи інших органах, а також вибірково діяти на різні органи людини. У зв’язку з цим введене таке поняття, як критичний орган.

Критичним органом називається орган або частина тіла, опромінення якого за даних умов, завдає найбільшої шкоди здоров’ю людини.

Коефіцієнт радіоактивного ризику (Кр) для різних органів організму наведено у таблиці 10.1.

Таблиця 10.1 

Коефіцієнт радіоактивного ризику при рівномірному опроміненні всього організму

 

Радіоактивні речовини виділяються з організму через шлунково-кишковий тракт, нирки, дихальні шляхи, а також через молочні залози та шкірні покрови.

Найчутливішими до радіації є клітини організму, що швидко ростуть, відносно стійкою є м’язова тканина.

При опроміненні дозами, що значно перевищують гранично допустимі, людина може загинути миттєво через так звану "смерть під променем".

 

3.Прилади вимірювання іонізуючих випромінювань.

Радіаційний контроль – це контроль за дотриманням норм радіаційної безпеки й основних джерел іонізуючого випромінювання.

Для виявлення та вимірювання радіоактивних випромінювань, радіоактивного забруднення різноманітних предметів, місцевості, продуктів харчування, фуражу, води застосовуються прилади радіаційної розвідки, для вимірювання поглинених доз опромінення - прилади дозиметричного контролю.

Наявність отруйних речовин (ОР) в повітрі, на місцевості, техніці та в інших середовищах визначається за допомогою приладів хімічної розвідки. Для виявлення сильнодіючих отруйних речовин використовуються прилади типу "Сирена".

За призначенням прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю діляться на групи: індикатори, рентгенометри, радіометри, дозиметри.

Індикатори - найпростіші прилади радіаційної розвідки. За допомогою цих приладів вирішується завдання виявлення випромінення та орієнтовної оцінки потужності дози, головним чином β- та γ-випромінювання. За допомогою індикаторів можна встановити: збільшується чи зменшується потужність дози. До цієї групи відноситься прилад ДП-64, а з побутових СИМ-01, СИМ-03 та інші.

Індикатор-сигналізатор ДП-64 призначається для постійного нагляду та визначення початку радіоактивного зараження. Прилад працює в режимі спостереження і забезпечує звукову та світлову сигналізацію через 3 сек після досягнення рівня радіації - випромінювання 0,2 Р/год. Наявність γ-випромінювання визначається за спалахами неонової лампочки та звуковим сигналом. Пульт встановлюється в приміщенні, а датчик розміщується ззовні. Живлення приладу здійснюється від мережі напругою 220/127 В або акумулятора.

Рентгенометри призначені для визначення потужності дози рентгенівського або γ-випромінювання. Їх діапазон виміру від сотих долей рентгена до декількох сот рентгенів на годину. До цієї групи відносяться прилади ДП-5В, ІМД-1Р, ІМД-1С, ККТ-2, "Кактус" та інші. Із побутових приладів можна використовувати "Прип'ять", "Белла", "Сосна", "Синтекс" та інші.

Зокрема, вимірювач потужності дози ДП-5В (рентгенометр) призначений для: 

- виявлення радіоактивного випромінювання;

- вимірювання рівня γ-радіації на місцевості і радіоактивної зараженості поверхні різних предметів за γ-випромінюванням; 

-виявлення β-випромінювання.

Радіометри (вимірювачі радіоактивності) призначені для визначення ступеня