заохотити її до гарних вчинків, допомогти долати труднощі й застерегти від поганого. Індивідуального підходу вимагає кожний вихованець, а не тільки порушники норм поведінки. Виховний досвід показав, що ,, тихенькі ’’ вихованці деколи завдають більше прикрощів, ніж натури бурхливі, схильні відкрито порушувати порядок через свою нестриманість ( ,,У тихому болоті чорти водяться’’, ,,Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає’’, ,,Од тиха все лихо’’, ,,Зверху гарно та тихо , а в середині ворушиться лихо’’).
Пошук
Чинники формування особистості
Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
49
Мова:
Українська
Виховання слід розпочинати з моменту народження дитини (,,Перший крок виховання йде з першим криком дитини’’) і провадити систематично, терпляче й послідовно. Будь-яка стихійність, безсистемність і випадковість, неузгодженість і невпорядкованість педагогічних впливів завдає вихованню великої шкоди. Адже виховання - це єдина цілісна система, що в ній одна ланка доповнює і продовжує іншу. Тут усе взаємопов’язано і взаємозумовлено . Суть цієї закономірності виражена в прислів’ї:,,Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю ’’.
Чітко визначився народних уявленнях такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом. Щодо цього маємо народні афоризми:,,Добрий приклад кращий за сто слів’’, ,,Бурчання наскучить - приклад научить’’[ 9, 3]. У цих висловлюваннях бачимо схильність дитини наслідувати старшого брата чи сестру, матір чи батька, сильнішого чи розумнішого товариша, а також народну виховну практику наслідування з принципом ,, роби так, як я’’.
Усі три чинники розглядаються в народній педагогіці як однаково важливі, проте в різних ситуаціях кожний з них може стати вирішальним: спадковість ( ,, Яке коріння – таке й насіння ’’, ,,Яке зіллячко, таке й сім’ячко ’’) , середовище (,,Як зайдеш між реп’яхи, той реп’яхів наберешся ’’, ,,Як у сім’ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття ’’), виховання (,,Що виховаєш, то й матимеш ’’), спадковість і виховання (,, Яке дерево, такі його квіти, які батьки, такі й діти ’’, ,,Яка гребля, такий млин: який батько, такий і син ’’).
Оскільки виховання в народній педагогіці розглядається як наріжний камінь формування особистості, розглянемо його детальніше.
І.2. Виховні ідеї народної педагогіки
Виховання українська народна педагогіка розглядає як першу суспільну потребу (,,Камінь шліфують, а людину виховують’’). З давніх-давен в Україні передається народна притча:,, Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо на десятиліття – саджай дерево, якщо на віки – виховуй дітей ’’. Той , хто вміє виховати порядну, чесну людину, здавна вважається найкращим майстром на землі – таку думку стверджує народна мудрість.
У народній казці ,, Хто найкращий майстер на землі ” розповідається про те, як одному селі жінки вирішили продемонструвати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдан і принесуть найкраще з того, що зробили своїми руками.
У призначений день усі жінки прийшли на майдан і принесли безліч дивовижних речей. У тих, кому громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбіглися : тут були і гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, і тонкі мережані занавіски з вив’язаними на них дивними птахами, і вишиті рушники…
Але переможницею стала та жінка, що не принесла ні вишиванок, ні мережив. Вона прийшла зі своїм п’ятирічнимсином Петрусем, що приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева. Приклав Петрусь жайворонка до губ – заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі завмерли на майдані, усіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав справжній жайворонок, якого привабив спів на землі.
,,Хто виховаврозумну і добру людину, - найкращий майстер’’, - таке було рішення найстарших [9, 40].
В Україні завжди приділяли не аби якого значення вихованню дітей. Найбільш значущими вважали такі якості, як доброта, справедливість, любов до свого народу, батьківщини, працелюбність тощо. З раннього віку дітей залучали до національних ремесел. Навчали різьблення, бондарства, гончарної справи, лозоплетіння, килимарства, вишивання, плетіння, розпису, виготовлення з природного матеріалу посуду тощо. Всі ці вироби були відомими далеко за межами України. При цьому переслідувалися два важливих завдання: навчити ремесла і виховати любов до праці ( праця – потреба, а не тягар), що і досі залишається провідним компонентом виховання підростаючого покоління. Людина, яка уміла і любила трудитися цінувала свою і чужу працю користувалася загальною повагою. Наприклад, гарною вважалася та дівчина, яка була ще й трудівницею.
Основна мета виховання за українською народною педагогікою вбачається в тому, щоб навчити кожного бути людиною. ,,Дивись не забудь: людиною будь!’’- кажуть українці. Навіть знання нічого не варті без людяності:,, Знання без людяності – це меч у руках безумця,’’ – кажуть у народі. Тому й виховання починається там, де вихователь ставиться до вихованця з повагою, не принижуючи його, вбачаючи в ньому особистість, а завершується тоді, коли дитина стає справжньою людиною.
,,Дитина гість у нашому домі’’, сказано в одному з життєвих правил народної педагогіки. З’явившись на світ, вона приходить у сім’ю років на двадцять, а потім починає жити своїм життям. Тому й виховання зводиться до того, щоб підготувати її до самостійного життя [ 16, 36].
Мету і зміст виховання диктують життя, конкретні умови життєдіяльності трудової людини. Щоб жити, треба виробляти й відтворювати матеріальні і