Чинники формування особистості

В українській національній системі виховання чільне місце відводиться відгадуванню загадок, що є одним із критеріїв розвитку дітей. Загадки розвивають інтуїцію, передають кмітливість та інші якості особистості. 

Отже, народний фольклор це основа основ виховання дітей, універсальна педагогічна система, в якій тисячоліття народного досвіду вже відібрали самі природні і необхідні форми розвитку мови, музикальних здібностей, логічного і образного мислення, трудових навичок, естетичних та моральних ідеалів. І вони не просто відібрані, як сума методичних прийомів, вони ніби вплетені в художню форм.

 

Висновки

 

Народна педагогіка увібрала в себе все найкраще, що було в педагогічній культурі суспільства: повагу до старших, гостинність, скромність, працелюбність, високу моральність і людяність. Усі ці норми відображені у своєрідному моральному кодексі честі, закріпленому у специфічних формах народної творчості.

Однією з центральних ідей у народній педагогіці є ідея досконалої людини. У цьому образі втілено своєрідний ідеал людини, який має всі найкращі риси особистості. У цьому полягає мета виховання і самовиховання кожного члена суспільства. Кожний народ має свої уявлення про національного героя і підкреслює в його саме риси притаманні ідеалові національної системи виховання. Ідеали створені народом, культурою не суперечать один одному. Вони взаємодоповнюються, створюючи образ ідеальної людини. Серед головних рис характеру такої особистості народна педагогіка вирізняє працелюбність, почуття патріотизму, в основі якого лежить прагнення до вдосконалення свого народу. Досконала людина не існує сама по собі. Найдієвішою рисою народної педагогіки є її зв'язок із життям, практикою навчання та виховання молоді.

Педагогічний досвід народу не тільки в усній народній творчості, а й у звичаях, обрядах, дитячих іграх та іграшках. Ядро народної педагогіки становлять народні традиції як засіб збереження, відтворення, закріплення та передавання соціального досвіду, духовних цінностей народу. Від старших поколінь до молодших передаються норми поведінки людей у суспільстві, вимоги громадськості до якостей особистості тощо.

Суть народних традицій полягає в незмінності успадкованих форм поведінки, дбайливому ставленні до сформованого устрою життя та культурної спадщини. Вони потребують уваги не тільки до змісту поведінки, а й до її зовнішніх виявів і стилю, завдяки чому зовнішня форма поведінки набула особливої стійкості. Традиції завжди відображали об’єктивні умови життя суспільства, закріплювали найсуттєвіші елементи і сприяли їх успадкуванню.

Виховна роль традиції в стереотипних вимогах до особистості, до її поведінки у суспільстві і в привабливій силі прикладу.

Педагогічний досвід родинного виховання відтворюється в обрядах, пов’язаних з народженням дитини. З перших років життя дитина традиційно підпадає під вплив ,, чоловічих ’’ та ,, жіночих ’’ шкіл виховання : у дівчаток культивують риси, притаманні майбутній господині, матері ; а в хлопчиків – риси майбутнього захисника сімейного вогнища, господаря своєї хати.

Історична пам'ять, традиції сім’ї – найважливіші чинники соціалізації особистості. У них концентрується сімейний досвід, його моральні цінності, а також цінності роду. В цьому досвіді виховання зберігає своє значення і відтворює в кожному новому поколінні національні традиції, що становлять педагогічну культуру країни.

Традиції народного мистецтва, народної творчості, художні промисли формувалися в трудовій діяльності людей і позначилися на ній . Виховання працелюбності завжди було основною турботою родинного виховання . Казки, легенди, повір’я, які супроводжували людину від раннього дитинства, були не тільки витворами народного мистецтва, а й прийомом виховання. В них відображалися ситуації, які мають соціально – навчальний зміст. 

 

Література

 

1.Бріцина О. Українська народна соціально-побутова казка: Специфіка та функціонування. - К.:Вища школа, 1992.- 398 с.

2. Грица C. Фольклор у просторі та часі. - Тернопіль: „Астон”, 2000. - 246 c. 

3. Грицай М.C., Бойко В.Г., Дунаєвська Л.Ф. Українська народнопоетична творчість. - К.: Вища школа, 1983. - 357 c. 

4. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Слово і чаc. - 2003. - № 10. - C. 50. 

5. Дзюбишина-Мельник Л. Фольклор і українська дитина. Виховання високої духовності. // Шкільний світ. - 2001. - № 47. - C. 43. 

6. Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. - К.: Наук.думка, 1984. - 472 c.

7. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. - К.: Ред. часопису „Народознавство”, 2001. - 576 c. 

8. Довженко Г.В.Український дитячий фольклор. - К.: Наук. думка, 1981. - 172 c. 

9. Жадан Л. Усна народна творчість // Все для вчителя. - 2000.- 3. - С.46. 

10. Кирчів Р.Фольклор у системі новочасної української культури // Визвольний шлях. - 1999. - № 7. - C.860

20. Мишанич C.В. Система жанрів в українському фольклорі // Українознавство: Посібник. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - C. 276. 

11. Мішуков О. У контексті слов'янського фольклору // Слово і чаc. - 1999. - № 12. – C 45. 

12. Народні прислів'я та приказки / Упорядн., передм. М.Дмитренка. - К.: Ред.часопису „Народознавство”, 1999. - 180 c. 

13. Погребенник Ф.П. Наша дума, наша пісня: Нариси, дослідження. - К.: Муз.Україна, 1991. - 207 c. 

14. Поліщук Ф.М. Український фольклор. Давня українська література. - К.: Вища шк., 1991. - 190 c. 

15. Прислів'я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру // Упоряд. М.М.Пазяк. Відп. ред. C.В.Мишанич. - К., 1990. - 528 с.

16. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ: “Лілея”, 1995- 325с. 

17. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К.:Радянська школа, 1985. – с. 312 с.

 18.Українська літературна енциклопедія / Редкол.: І.О.Дзеверін. (відп. ред.) та ін. - К., 1988. Т.1. Українські народні думи та історичні пісні / Упорядн. Таланчук О. - К.: Веселка, 1993. - 239 с. 

19. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні. -К. Радянська школа, 1979.

 

Додаток 1

Уривок з української народної казки ,, Сім дочок ’’

 

 Було в матері сім дочок. Якось вона поїхала в гості до сина, а повернулася додому через тиждень. Коли ввійшла до хати, дочки почали говорити, як вони скучили за нею.

-Я тужила за тобою, як маківка за сонячним променем, – сказала перша дочка.

-Я чекала тебе, як суха земля чекає краплини води, – промовила друга.

-Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, – сказала третя.

-Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, – щебетала четверта.

-Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси, – промовила п’ята.

-Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка – сказала шоста.

 А сьома дочка промовчала. Вона зняла з ніг матері взуття, принесла їй води в ночвах – помити ноги.

 

Додаток 2

 

Уривок з української народної пісні

 

Ой сплету віночок та й сплету шовковий

 На щастя, на долю, на чорнії брови.

 Та й пущу віночок на биструю воду

На щастя, на долю, на милого вроду.

 

Додаток 3

 

Легенда про калину

 

Давним-давно, в одному селі жила чарівна і привітна дівчина. Звали її Калинкою. Люди любили її за добре і щире серце.

Якось навесні Калинка пішла в ліс. Довгий курний шлях пролягав до лісу. Дай, думає вона, посаджу вздовж шляху такі рослини, щоб у їхній тіні люди відпочивали, набиралися сил. Викопала Калинка в гущавині лісу тонюсіньке стебельце. Щоб воно прийнялося на новому місці, дівчина носила воду аж від своєї хати з криниці і поливала. І ось почав розростатися великий красивий кущ.

Іде якось шляхом подорожній. Стомився та й сів перепочити під кущем. Усміхнувся від задоволення і подякував по думки тим роботящим рукам, які посадили кущ.

Раптом подорожній помітив, що кущ стрепенувся, ніби пробудившись від сну. І враз укрився білим-білим цвітом-Кожне суцвіття складалося з маленьких і більших квіточок

було схоже на сонце, від якого відходили промінці і ніби зігрівали все довкола.

Зачудовано дивився на сонцеподібний цвіт подорожній: що ж воно далі буде? Тут цвіт обсипався. На його місці з'явилися кругленькі червоні плоди. У промінні сонця вони виблискували, як намистинки. Було помітно, що в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке людське серце. Згодом всі люди полюбили цю дивну рослину.

Одного разу прийшла Калинка до свого куща-улюбленця. Кущ нахилився до неї і вдячно прошепотів:

— Я росту і приношу радість людям завдяки тобі. Мої зернятка схожі на твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім'я, Калинко.

Напали на рідний край вороги — чорні круки. Щоб урятувати від них своїх краян, Калинка завела ворогів у непрохідні хащі, і там вороги перед своєю смертю вбили юну героїню. Подвиг Калинки у боротьбі з ворогами наслідували інші дівчата в різні історичні періоди. Саме з крові дочок українського народу зростали кущі калини. Насіння ягід калини — то полум'яні серця українських дівчат-героїнь.