Чинники формування особистості

У піснях звеличується козак, його подвиги зображуються метафорично і гіперболічно. Козака-витязя бояться, обминають стороною і турки, і татари, і шляхта, і москалі. Йому підкоряються навіть стихійні сили природи (гасне вогонь, затихає вітер, розступається вода тощо). Образ козака нерідко переростає в образ козака-характерника: на камені лишаються його сліди , з ніг і рук спадають кайдани, він зачаровує вартових і тікає з полону та ін.

У козацьких піснях часто в високохудожній формі відображено трагізм людської долі, глибинні болі серця і душі. Так, у пісні ,,Шумлять верби - березоньки ’’ зображуються моторошні картини дитячого горя, психологічного стану дітей-сиріт, які ще чекають батька козака, що загинув у бою: ,, Плачуть діти – сирітоньки, вони плачуть ще й ридають, на шлях битий поглядають ’’. Після бою з ворогами запорожці заїжджають в село і з сумом говорять містку фразу, яка передає мужню смерть їхнього батька: ,,А ваш тато в полі лежить, правою рукою шаблю держить’’.

Історія свідчить, що козаки часто гинули в нерівних боях і з численними ворогами України. Тому в піснях нерідко використовується художній засіб — ,,формула неможливого’’: ,,козак повернеться додому тоді, коли павине пір'я наспід потоне, а млиновий камінь наверх спливе’’, коли ,,зійде посіяний на камені пісок’’...

Самобутнім жанром українського фольклору є думи, які,за загальним визнанням учених багатьох країн, є гордістю і окрасою не лише вітчизняної, а й світової культури. Важливо підкреслити, що думи присвячуються суто козацькій тематиці. У них оспівується і звеличується козацька героїка, слава запорозького лицарства. Думи утверджують українських козаків, насамперед запорожців як історичних діячів – державотворців , борців за вільну Україну, як людей з лицарською гідністю і гордістю.

Зміст дум розкриває споконвічну традиційну прив'язаність українців до рідної землі, родючих чорноземів, якими їх обдарувала природа. Для наших предків-лицарів не було нічого гіршого, як жити далеко від рідного краю, землі батьків і дідів, на чужині. На чужій землі козаки завжди ,,журяться журно’’. Такі козаки ,,утопили головоньку у чужую сторононьку, у чужую сторононьку, та на чужу чужиноньку ’’.

 В думах відображені тяжкі муки козаків, які перебували в татарській і турецькій неволі: ,,кайдани-залізо ноги повиривало, біле тіло козацьке молодецьке коло жовтої кості пошмугляло ’’, ,,по двоє кайданів на ноги накладено, сирою сирицею назад руки пов'язано ’’, ,,тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі не видають ’’, ,,на безводді, на безхліб'ї погибати ’’, ,,з тяжкої неволі в городи християнські до отця, до матері до роду утікати’’ та ін. [15, 239] . У думах у високопоетичній формі утверджуються прагнення козаків, які вмирають від ран на полі бою, хоча б перед смертю побачити батька, неньку, ,, рідну сторононьку ’’.

Козаки суворо дотримувалися лицарської моралі, зберігали її, як зіницю ока. Вони гордилися своїми лицарськими традиціями, завдяки яким берегли високу духовність, боєздатність. Так, козак Гoлота з однойменної думи з відчуттям власної гідності, упевненості в перемозі над ворогом звертається до свого супротивника, пихатого татарина: ,,А ще ти ж між козаками не бував, козацької каші не їдав і козацьких звичаїв не знаєш’’.

Козацько-лицарська мораль розглядала як найтяжчий злочин зраду рідної землі, Вітчизни-України. Так, у думі ,,Самійло Кішка’’ мова йде про переяславського сотника, який став Ляхом Бутурлаком — ,,недовірком християнським’’, який ,,потурчився, побусурманився для панства великого, для лакомства нещасного’’.

Як правило, кожна українська дума — це велична епопея національно-визвольної боротьби нашого народу. Має рацію дослідник О. Мишанич в тому, що українські думи ,,стали окрасою всього масиву героїчних епосів, створених народами світу’’.

Елементи стилю дум є важливими здобутками національної творчості. Вони спостерігаються в усних і писемних пам'ятках періоду Київської Русі, зокрема в ,,Слові о полку Ігоревім’’. Недаремно цю пам'ятку нерідко називають українською думою XII століття.

Значний виховний потенціал втілюють у собі балади — специфічні формою вірші на історичні, легендарні, родинно-побутові теми. Народна баладна творчість сприяє пізнанню молоддю добра і зла, правди і кривди, краси і потворності як у минулому, так і в сучасному. В українських баладах на міцних підвалинах народної моралі розв'язуються важливі філософські проблеми людського буття. Критерієм правдивості у баладах виважене все — від логіки сюжетної дії до побутових реалій, дій і вчинків персонажів. 

У баладах відображаються історичні і соціальні події, родинно-побутові стосунки, кохання і дошлюбні взаємини. Відтворюючи різноманітні сторони життя, балади утверджують народні ідеали прекрасного. Зміст балад спрямований на відстоювання гідності людини, права кожного на повноцінне життя і глибоке щастя. В баладах діють сильні характери, які із запалом відстоюють гідність, справедливість, честь і часто гинуть у нерівній життєвій боротьбі.

Значний пізнавальний і виховний потенціал мають балади на сімейно-побутові теми.

У баладах засуджується гіпертрофована жадоба збагачення, яка принижує родинні цінності, моральні чесноти. Згідно з народною мораллю, яка втілена в змісті балад, великим злочином є принижувати гідність рідних, робити їм шкоду в ім'я своєкорисливості. У народній моралі родинні цінності мають найвищий статус, бо від цього