Ціннісний вимір прав людини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ОХОРОНА ПРАЦІ

 

 

Конституцією України визнано людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. У цьому конституційному приписі проголошено здоров’я як цінність і первинну та вихідну передумову життєдіяльності кожної людини. Тому з-поміж численних прав, котрі передбачає Основний Закон, можна виділити право людини на охорону здоров’я як таке, що гарантує її фізичне існування і є умовою забезпечення здійснення всіх інших прав людини.

Проблеми охорони здоров’я населення та діяльність, спрямована на збереження і зміцнення здоров’я, вимагають постійної уваги з боку держави. 

Охорона здоров’я визнається одним із пріоритетних напрямів державної політики та одним із основних факторів національної безпеки країни (зокрема, у п. 6 ст. 92 Конституції України від 28 червня 1996 р.)[ 1, стт 92]. Проте механізм законодавчого забезпечення права людини на охорону здоров’я потребує удосконалення. Чинна нормативно-правова база не повною мірою відповідає потребам сьогодення, не може належно врегулювати нові суспільні відносини, породжені плином часу.

Право на безпечні та нешкідливі умови праці визнано в Україні одним з конституційних прав людини і громадянина, його забезпечення здійснюється за допомогою системи правових соціально-економічних організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних лікувально-профілактичних заходів та засобів.

У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції, та інші документи, яким надано чинність правових норм обов’язкових для виконання. 

Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ він містить дев’ять розділів, що встановлюють загальні положення з  охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці окремий розділ визначає порядок прийняття, опрацювання та скасування нормативно-правових актів про охорону праці.

Особливістю законодавства України про охорону праці, є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативно-правовими актами прийнятими на конкретному підприємстві, в установі організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством. За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами найманих працівників. За предметом правового регулювання, локальні нормативно-правові акти можна поділити на ті, що регулюють: організацію управління охороною праці на виробництві; забезпечення перспективного і поточного планування безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;організацію проведення навчання з питань охорони праці; встановлення безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства.

Загальні гарантії прав працівників на охорону праці. Встановлення гарантій у нормативному порядку є однією з умов ефективної реалізації прав людини і громадянина. Законодавство України передбачає комплекс гарантій спрямованих на реалізацію права на безпечні та нешкідливі умови праці.

Закон України “Про охорону праці” встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці всім працівникам, а також передбачає додаткові гарантії для певних категорій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров’я. До таких категорій належать працівники, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю.

Згідно зі ст. 5 Закону України “Про охорону праці” умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам про охорону праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними. [ стт. 5].

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, санітарно-побутові умови праці повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Важливою гарантією охорони праці є надання працівнику інформації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочому місці, крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов’язаний проінформувати про наявні на майбутньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі фактори, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідомити майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров’я та ознайомити його з правом на компенсацію і відповідні пільги за роботу в таких умовах.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення, яке полягає у комплексному теоретичному аналізі прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства, встановленні особливостей реалізації прав у громадянському суспільстві та визначенні на цій основі напрямків запровадження прав людини в умовах його формування. Вирішення цього  завдання є однією з необхідних умов наукового пізнання аксіологічних аспектів прояву прав людини у громадянському суспільстві, особливостей реалізації останніх, правової активності власників прав, а також підвищення ефективності правотворчої та правозастосувальної діяльності зокрема та правової системи у цілому.

Основними  практичними результатами роботи є такі висновки:

1.На основі сучасних наукових досліджень значно розширюється розуміння прав людини, що ґрунтуються на визначенні їх через поняття