Ціннісний вимір прав людини

2.При цьому розподіл загальних прав людини окремо на права і свободи не завжди виправданий інакше, ніж історичною традицією, тому доцільно розрізнити поняття прав у «широкому» розумінні, що до них включаються будь-які відповідні можливості, та у «вузькому», які відповідають конкретним можливостям, здебільшого реалізованим за участі держави. Такий розподіл дозволить, по-перше, зберегти те розрізнення, що склалося історично щодо закріплення прав людини у міжнародно-правових актах та законодавстві окремих держав, по-друге, підкреслити відмінності загальних і конкретних можливостей людини та їх реалізації, по-третє, використовувати термін «права» як загальний для всіх видів можливостей їх власника.

3.Цінність прав людини обумовлюється таким: 1) права у рівній мірі належать кожному члену суспільства та окреслюють йому певний простір свободи, в якому можлива реалізація потреб людини, й межі, за якими розпочинається відповідний простір інших; 2) наявність у кожного відповідних прав передбачає ставлення до іншої людини як до такого ж власника прав, тобто як до рівного; 3) права людини мають виховний зміст як втілення гідності, поваги і до інших, і до себе; 4) за допомогою прав можуть бути максимально реалізовані потреби та інтереси їх носіїв; 5) права виражають ступінь захищеності від неправомірних посягань, є гарантією захисту індивідів від свавілля, як з боку інших власників прав людини, так і держави.

4.Структуру ціннісних проявів прав людини як окремих правових явищ, з урахуванням деяких особливостей останніх, складають три рівні: 1) соціальна (загальнолюдська) цінність містить три аспекти: по-перше, права здатні бути об’єднуючою суспільною силою, засобом подолання конфліктів, як на рівні відносин між окремими індивідами, так і їх групами та державою; по-друге, права людини можуть виступати як підстави порозуміння представників будь-яких держави, суспільства, культури; по-третє, права втілюють загальнолюдські цінності, такі як свобода, рівність, справедливість; 2) інструментальна цініть прав полягає у тому, що права людини виступають як підстави для реалізації певних можливостей та інтересів їх власників;

 3) власна (особистісна) цінність прав проявляється через дві характеристики: по-перше, цінність прав проявляється у тому, що права акцентують на гідності і самоповазі людини; по-друге, проголошують цінність кожної окремої людини нарівні з будь-якими іншим індивідом, незалежно від розрізнювальних характеристик.

5.Права людини є універсальними цінностями для будь-якого суспільства громадянського типу, незалежно від національно-культурного контексту. Універсальність прав людини не містить посягання на культурну різноманітність, а навпаки, є підставою для міжкультурного діалогу, способом визначення ознак, загальних для його учасників. Співвідношення універсальності та культурної особливості прав людини не є усталеним, воно постійно змінюється, що пов’язано безпосередньо з динамікою суспільних відносин, зокрема у сфері визнання та реалізації прав. 

6.Права людини є результатом взаємодії природного та позитивного права, оскільки одночасно характеризуються підвищеною значущістю, цінністю для індивідів та включенням до правової системи як основи законодавчого регулювання, особливим захистом з боку держави. Позитивування прав не є посяганням на їх природність та невідчужуваність, і при відповідному контролі з боку суспільства може сприяти реалізації прав людини, тоді як неврахування юридичних проявів прав людини може призвести до стирання грані між суто правовими вимогами, що повинні виконуватися, незалежно від мети та мотивації зобов’язаних суб’єктів, та іншими суспільними, передусім, політичними, для яких характерна можливість поступитися чимось незначним з точки зору спільноти (певним індивідуальним інтересом чи благом) в ім’я загальної мети або блага.

7.Права людини є спільною цінністю громадянського суспільства та правової держави, що особливо проявляється в процесі їх реалізації та захисту. Взаємодія прав людини з інституціями громадянського суспільства ґрунтується на такому: 1) права людини є підставою утворення і дії деяких інституцій громадянського суспільства; 2) названі права захищають основні інтереси людини, забезпечують їх реалізацію, при цьому співпадаючі інтереси осіб у громадянському суспільстві реалізовуються здебільшого через його інституції; 3) права виступають як фундаментальні принципи, що відображають межі втручання держави у сферу діяльності інституцій громадянського суспільства; 4) права людини визначають міру втручання індивідів у справи інших, і у цьому сенсі громадянське суспільство в цілому і його інституції зокрема є простором взаємодії носіїв прав, побудованої на залагодженні конфліктів, що виникають у процесі реалізації прав людини, виключно правовими  засобами; 5) права мають власну цінність як надбання людства, що виражають найбільш загальну, безумовну значущість для всіх індивідів, одночасно вони є засобом встановлення чи визнання цінностей через інституції громадянського суспільства.

8.Аксіологічний вимір права і прав людини передбачає встановлення співвідношення останніх з мораллю, а також з моральністю. Хоча право і мораль є нормативними регуляторами суспільних відносин, реалізація правової норми не залежить від мотивації суб’єкта, примусовий характер дотримання права іншого індивіда випливає з юридичного обов’язку, а не з самозобов’язання, тоді як реалізація моральної норми спирається на усвідомлення індивідом її необхідності на підставі його власних принципів та переконань, а наслідки її нездійснення отримують вираження лише у вигляді певного суспільного осуду, тобто не мають характеру примушення, обмежуючись спрямуванням, спонуканням названого індивіда до певних дій чи бездіяльності. Від права моральність відрізняється однобічною структурою, відсутністю права, корелятивного моральному обов’язку, а від моралі байдужістю