Дефіцит державного бюджету та державного боргу

Посідаючи односторонню позицію щодо державного кредиту, яка проявляється у повному його несприйнятті або необґрунтованому схваленні, не варто абсолютизувати ту чи іншу точку зору. На цьому етапі серед українських економістів і науковців переважають негативні погляди на залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку, слід детальніше зупинитися актуалізувати питання впливу державного боргу на економічне зростання держави[7, с. 5].

В економічній теорії ще в XIX столітті сформувався напрям економічної думки, що надавав великого значення позиковому фінансуванню у стимулюванні економічного розвитку. Це – вчення Дітцеля і Вагнера про «об'єктивно зумовлені принципи покриття», розвиток класичною школою поняття компенсаційного бюджету, обґрунтування кейнсіанським напрямом необхідності дефіцитного фінансування з метою стимулювання сукупного попиту.

Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явиш. Так, вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати за проведення економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.

Один із методів стимулювання сукупного попиту під час економічних спадів кейнсіанці вбачають у випуску державних позик із метою фінансування виробничих інвестицій. Вони обґрунтовують це таким чином: кризовий стан економіки характеризується низьким рівнем інвестиційної активності під впливом несприятливого економічного оточення. Тому, як правило, виникає надлишок приватних заощаджень над приватними інвестиціями. Таке перевищення приватних заощаджень дуже небажане, бо створює недостатність сукупних витрат стосовно внутрішнього виробництва, що через деякий час викликає падіння ВВП. Для запобігання таким процесам держава може абсорбувати заощадження, які використані приватними підприємствами, та витрачати їх на інвестиційні цілі.

Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки має мультиплікативний ефект: спад виробництва веде до зменшення зайнятості й падіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, ще більше обмежує макропопит[10, с. 128].

Стимулювальний вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінах означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.

Зовнішня заборгованість, зокрема, дає змогу крамі здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід.

У макроекономічному аналізі відоме таке рівняння:

NDІ – А = -dFD,

де ND1 – національний дохід;

А – сукупні витрати;

- dFD – приріст зовнішньої заборгованості.

За таких умов завдяки зовнішньому запозиченню виникає можливість прискорення темпів зростання національного доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій:

S – І = – dFD,

де S – внутрішні заощадження;

І – інвестиції[9, с. 142].

Якщо можливості збільшення внутрішніх заощаджень за перехідної економіки обмежені мінімально необхідним рівнем споживання, то саме зовнішнє фінансування стає важливим джерелом інвестування в економіку.

У платіжному балансі ці процеси виражаються таким співвідношенням:

СА = -dFD + dR,

де СА – сальдо поточного рахунка;

dR – накопичення чистих міжнародних резервів.

Зазначена рівність свідчить про те, що від'ємне сальдо поточного рахунка може фінансуватися чи то нарощуванням зовнішнього боргу, чи то зменшенням міжнародних резервів.

 

 

В сучасних умовах причинами дефіциту бюджету та державного боргу в Україні є:

зменшення приросту національного доходу;

збільшення бюджетних витрат;

зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками;

відсутність чіткої фінансової стратегії;

інфляційні процеси.

Державний бюджет у 2011 році виконано з дефіцитом в межах плану, проте з перевищенням затвердженого обсягу. Фінансування державного бюджету здійснювалося, насамперед, за рахунок державних запозичень, що призвело до нарощування державного боргу[4, с. 19].

Дефіцит державного бюджету склав 23, 6 млрд. грн (див. рис. 1), що становить 60, 7% встановленого граничного розміру.

  

Рисунок 1. Динаміка дефіциту (-) / профіциту (+) державного бюджету за 2006-2011 рр. [2, c. 46]

 

Порівняно з минулим роком розмір дефіциту зменшився на 40, 7 млрд. грн., або у 2, 6 раза, а порівняно з 2009 роком – на 33, 5%.

У цілому структура джерел фінансування протягом 2006-2011 років не відображає сталої тенденції. І хоча упродовж трьох останніх років вона досить схожа у 2011 році збільшилась частка надходжень коштів від приватизації, що пов’язано з продажем «Укртелекому», та значно зменшилась частка зовнішніх запозичень (див. рис. 2).

 

Рисунок 2. Структура джерел фінансування державного бюджету за 2006-2011 роки [2, c. 47]