Держава – церква – суспільство в радянській Україні: теоретико-методологічні засади дослідження

Методологічними засобами всебічного аналізу проблеми державно-церковних відносин в Україні 1917 – 1930-х років постали принципи актуалізму та історичних реконструкцій. Вони дозволяють поєднати дві перспективи дослідження: погляд із сучасного в минуле – у першому випадку, і погляд із минулого в сучасне – в іншому.

Важливою для дослідження стану суспільства у розглядуваний період є провідна ідея одного із основоположників соціальної історії Е. Томпсона, який стверджував: „Головна мета історії як науки, що вивчає людину, узагальнювати та інтегрувати з метою цілісного охоплення соціальних і культурних процесів».

Така методологічна установка дозволяє зуясувати характеристику основних соціальних груп, найбільш детально зупинившись на аналізі духовенства та його становища в радянській Україні, визначити морально-ціннісні імперативи суспільства 1920 – 1930-х років, зуясувати причини швидкої атеїзації суспільства в умовах радянської дійсності та ін. Дисертантка постійно усвідомлювала, що за всіма процесами суспільно-політичного, економічного і культурного життя стояли конкретні люди. Особливістю процесів досліджуваного періоду був розкол суспільства і своєрідне „склеювання» його шляхом впровадження більшовицьких ідеологічних установок.

Одним з найголовніших методів нашого дослідження став принцип історизму, який дозволив грунтовно зуясувати процеси періоду 1917 – 1930-х років у їх структурній єдності. Спираючись на проблемно-хронологічний і аналітико-типологічний методи дослідження, нам вдалося послідовно у часі розглянути основні складові механізму регулювання державно-церковних відносин, напрямки антирелігійної роботи, простежити процеси, які відбувалися в церковному житті, еволюцію державно-церковних відносин впродовж визначеного періоду.

Порівняльно-історичний метод було застосовано для виявлення загальних рис і особливостей релігійної політики партійно-державного керівництва щодо різних православних конфесій.

Серед визначальних засад у вивченні проблеми державно-церковних відносин 1917 – 1930-х років в Україні є інтеграція мікро- і макроісторії, що дає можливість слідкувати не лише за розвитком подій (своєрідною канвою) та виявити загальні тенденції цього розвитку, але й простежити їх особливості на рівні окремих соціальних груп. Так, залучивши до аналізу методи мікроісторичного та факторного аналізу ситуації, дисертантка на прикладі окремої соціальної групи спробувала зуясувати реакцію суспільства і мотиваційно-регулятивні чинники поведінки на проведення більшовицького наступу на релігію і церкву (на прикладі с Буки Троянівського району Волинського округу з при розгляді питання про закриття церкви).

Поєднання історичних і соціологічних методів аналізу суспільних процесів, запропоноване М. Вебером, допомогло здійснити ретроспекцію політики держави щодо церкви через суспільний зріз.

Метод історичної ідеографії, в основі якого – виявлення, адекватна фіксація та осягнення унікальності реалій історичної дійсності як таких, що мають самодостатнє, аксіологічне значення, використаний для опису фактичного матеріалу, що характеризував вироблення основ політико-правової моделі взаємин церкви і держави, механізм її впровадження, конкретні прояви її впровадження. В оцінці різносторонніх нормативно-правових актів, що регламентували й регулювали державно-церковні відносини в державі 1917 – 1930-х років, застосовувався метод контекстуальної інтерпретації. На його основі було здійснено конкретно-історичний аналіз декрету „Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви», інструкцій народного комісаріату юстиції по його впровадженню, директив і постанов центральних комітетів РКП (б) – ВКП (б) і КП (б) У, Ради народних комісарів (РНК) СРСР і УСРР й інших органів влади.

Теоретичні узагальнення і висновки дисертантка здійснювала у площині основоположних законів діалектики як універсальних категоріальних систем, що пояснюють часові й просторові форми існування історичних обуєктів, уособлених у партійних і державних органах, які займалися виробленням основ церковної політики, формували державний апарат для їх реалізації, послідовно дотримувалися стратегічного курсу на знищення релігії і церкви. Водночас нами враховувався підхід видатного історика філософії України Д. Чижевського: „Кожна епоха має своє обличчя, свій власний характер, свій „стиль». Встановити цей стиль є одне із завдань історичного дослідження» [3, с 27].

Необхідною умовою вивчення явищ і фактів суспільного життя і водночас одним із основоположних принципів історичного дослідження є обуєктивність, відповідно до якого (принципу) ми намагалися підходити до розгляду подій та фактів неупереджено, зіставляючи різні інформаційні джерела, обґрунтовуючи факти.

Французький філософ П. Рікер зазначав: „Обуєктивним є те, що опрацьоване, впорядковане, осмислене завдяки застосуванню методичної думки, а отже, й доступне, внаслідок цього, для розуміння... Існує стільки рівнів обуєктив-ності, скільки існує видів методичної поведінки». Водночас, філософ порушив проблему аналізу історичної обуєктивності через призму субуєктивності історика, оскільки „історик іде до людей минулого зі своїм власним людським досвідом» [4, с 28-29, 37]. У цьому ж контексті доречно навести твердження С Тулміна: „Якими поняттями людина користується, які стандарти раціонального судження вона визнає, як вона організує своє життя та інтерпретує свій досвід – все це, виявляється, залежить... й від того, коли людині довелося народитися й де їй довелося жити» [5, с 154].

Аналізуючи взаємини церкви і держави в даний період, авторка прагнула здійнити комплексне інтегральне дослідження. При цьому ми свідомі того, що у суспільстві не існує окремо взятого фактора, що детермінував би його розвиток. Одночасно діє багато причин і факторів