Держава – церква – суспільство в радянській Україні: теоретико-методологічні засади дослідження

При структурній характеристиці релігійно-конфесійної мережі ми оперували термінами і поняттями, зафіксованими в джерелах того періоду. Позатим дисертантка свідома того, що партійно-державні функціонери 1917 – 1930-х років часто доволі вільно оперували поняттями, ігноруючи їх чіткі дефініції, що особливо помітно у ставленні до релігії. Іноді терміни страждають від „тягаря часу» або мають зумовлену традиціями їх ненаукового використання „установку» щодо тих чи інших процесів. Це стосується поняття „секта», „сектантство», які не є науковими. їх життєвість у розглядуваний період була обумовлена усталеною традицією використання цього поняття з часу, коли панівна державна релігія піддавала решту релігійних учень гонінням, використовуючи при цьому навіть на законодавчому рівні кримінальне поняття „зловредная секта» [11, с 134-136].

Термін „обновленство» в аналізованих джерелах досліджуваного періоду, вживався для характеристики конкретного релігійного утворення, яке виникло на початку 1920-х років як результат складних процесів у розвитку внутрішньо-церковного життя, сутнісними характеристиками якого був розкол у православ'ї. Тобто термін „обновленство» в документах партійно-радянського керівництва використовувався у „вузькому розумінні» – релігійне об'єднання, яке постало в результаті розколу в РПЦ, при цьому цей корпус джерел дає можливість говорити про зацікавленість і підтримку конфесійного утворення на певному етапі його розвитку з боку самого партійно-державного керівництва з метою поглиблення подальшого розколу. На нашу думку, це звужене трактування поняття, оскільки обновленство в широкому розумінні явище доволі складне, яке пройшло певну еволюцію і може визначатися як реформаторський рух, як складова соціальних і національних рухів. Навіть для 1920-х років обновленство слід розглядати як відповідь на потребу часу, як складову частину загального соц-іокультурного процесу модернізації суспільства [12, с 268-274].

Поняття „трансформація» відображає певний момент у розвитку сущого, що характеризується переходом від накопичених певних ознак нового до руйнування старих засад, становленням якісно нового стану предмета. Соціальна трансформація – це період становлення нових соціальних форм, утвердження нових принципів соціального устрою та виникнення нових соціальних інститутів. Поняття „соціальна трансформація» відображає перехід у розвитку суспільства, коли становлення, утвердження нових соціальних принципів співіснують зі ще активно функціонуючими колишніми соціальним формами.

Трансформація суспільства – це процес зміни соціуму, що не визначається цілковито перетворюючою свідомою діяльністю людини: значним за обсягом є стихійний, неконтрольований потік процесів. Соціальна трансформація зумовлюється соціальними потрясіннями: революціями, реформаторською діяльністю окремої історичної особи, активністю тих чи інших соціальних спільнот. Для суспільства період трансформації означає перервність, відхилення, руйнування існуючої соціальної традиції.

У сучасному суспільствознавстві не існує сталої теорії трансформації. Серед істотних ознак соціальної трансформації дослідниця А. Бойко виділила наступні:

• радикальна зміна принципів соціального устрою у всіх сферах життя суспільства;
• руйнування (повне чи часткове) старих соціальних інститутів;
• виникнення соціальних ніш, що не контролюються державою;
• злам ідеологічних традицій, розмивання моральних норм, правовий нігілізм, заперечення необхідності державної релігії чи політичної ідеології, соціального міфу, які об'єднують та мобілізують маси;
• кризу всіх сфер функціонування суспільства як результат нігілізму у ставленні до попереднього соціального досвіду перетворення суспільства та ін. [13, с 24]

Певною мірою поняття „трансформація» суспільства наближене до змісту поняття „перехідний період» розвитку суспільства. У сучасних дослідженнях з історії, соціології, політології та інших соціо-гуманітарних наук використовується також поняття „модернізація», „модернізація суспільства». Теорія модернізації – пануюча парадигма пояснення глобального процесу, в ході якого традиційні (аграрні) суспільства перетворюються на сучасні (індустріальні). Однак це поняття також не є усталеним і однозначним. Сучасний український історик Г. Єфименко наголошує на неможливості застосування цієї теорії щодо 1920-1930-х років у розумінні модернізації як процесу звільнення особистості, створення громадянського суспільства та демократизації суспільного життя. Водночас автор зазначає, що ставлення до модернізації американських учених, котрі з 1950-х років під цим терміном стали розуміти індустріалізацію та урбанізацію країни, є цілком прийнятним для вивчення історії України 1920-1930-х років [14, с 363].

Ми поділяємо точку зору А. Бойко, яка стверджує, що поняття „трансформація суспільства» ширше від поняття „модернізація суспільства». Останнє передбачає „осучаснення» традиційних соціально-економічних і духовних структур суспільства або його оновлення із врахуванням нових засад та вимог. Трансформація суспільства на відміну від модернізації, передбачає якісну зміну соціуму в цілому [13, с 24].

Методологічною конструкцією, що дала змогу осягнути проблему державно-церковних відносин в Україні, було вивчення „історії знизу» або в руслі соціальної історії, основною характерною рисою якої є спроба осмислити і показати світосприйняття реалій 1917 – 1930-х років в українському суспільстві, прослідкувати досить стрімку зміну стереотипів поведінки його членів, взаємовплив владних дій та суспільних настроїв. Однак, ми свідомі того, що виконання такого завдання потребує значної кількості узагальнень, що детермінує подальшу перспективу. Перевага в історичному дослідженні надавалася інтерпретації суспільного розвитку в соціальній практиці окремих його учасників (як хід історичного процесу віддзеркалювався у світосприйнятті певних груп населення України). Основний акцент ми робили на аналізі тих явищ, які допомагали реконструювати характер взаємин держави і церкви у 1917 – 1930-х роках і здійснити спробу аналізу трансформації суспільства у цей період, зуясувати причини