Держава – церква – суспільство в радянській Україні: теоретико-методологічні засади дослідження

Попри міждисциплінарний характер проблеми, ми свідомі того, що дослідження здійснюється в межах конкретної дисципліни (історії України) як специфічної структури, яка визначила в загальних рисах предмет аналізу, сукупність проблем та способи їх розвуязання.

Практично-теоретичний рівень кожної галузі науки визначається належним рівнем розробки її понятійно-категоріального апарату, наявність якого власне й виділяє напрямок досліджень у самостійну наукову систему. У свою чергу, понятійно-термінологічний апарат характеризується внутрішньою будовою, котра складається з окремих підструктур у вигляді категорій (понять і суджень), принципів, постулатів, які є підмурками в розробці концепцій, парадигм, виведенні закономірностей. Часто терміни страждають від „тягаря часу» або мають зумовлену традиціями їх ненаукового використання установку щодо тих чи інших процесів.

Тому вважаємо за доцільне домовитися про вживання тихчи інших термінів у контексті порушеної проблеми.

Згідно з усталеним тлумаченням „державно-церковні відносини» – це один з видів суспільних відносин, який характеризує рівень, глибину, характер взає-мозвуязків церкви та інших релігійних організацій і держави, ступінь їхньої інтеграції або ж дезінтеграції. На практиці система державно-церковних відносин надзвичайно складна, неоднозначна: її характер значною мірою детермінований історично, соціально й політично.

Зважаючи на „подвійну природу Церкви (її божественна незмінна сутність, проявлена в Символі Віри), і еволюціонуючий „одяг», на якому відбивається жива людська історія», за висловом відомого відомого історика В. Ульяновського [7, с 4-5], виходячи з предмету дослідження, „церква» розглядається автором як соціальна інституція. При цьому слід памуятати, що місія церкви у соціумі повуязана з подоланням певної антиномії, яку доволі категорично сформулював російський богослов, протоієрей Георгій Флоровський: „Церква, що встановлює себе в світі, завжди піддається спокусі надмірного пристосування до навколишнього середовища, спокусі, що змальовується зазвичай як „світськість» церкви. Церква, яка у відчутті власної радикальної „іншосвітності» відділяє себе від цього світу, постає перед іншою загрозою – загрозою надмірного відриву від цього світу» [8, с 260]. Отже, церква – це „специфічний соціальний інститут, тип релігійної організації, зі складною, чітко централізованою та ієрархізованою системою стосунків між священнослужителями та віруючими, що продукують, зберігають і передають релігійну інформацію, координують релігійну діяльність і здійснюють контроль за поведінкою людей» [2, с 405]. Дослідниця вживає термін „церква» в одному ряду з іншими соціальними інститутами, тому вважає за доцільне написання його з маленької літери. Однак існує небезпека підміни понять, оскільки термін „церква» використовують для назви християнської культової будівлі. Ми намагалися для позначення будівлі дотримуватися вживання термінів „храм», „культова споруда», „молитовні будівлі», хоча іноді, йдучи за джерелом, вживали термін „церква» (контекстуально було зрозумілим значення поняття).

Поняття „держава» у широкому сенсі тлумачиться як „стала соціально-політична структура, що відтворює на певній території впродовж тривалого часу власну систему суспільних відносин, норм, цінностей та ідеалів». При цьому важливе значення має „розрізнення держав з погляду існуючого в них політичного режиму, під яким розуміють систему методів здійснення державної влади, ступінь реалізації демократичних прав і свобод особистості, відношення державної влади до правових засад власної діяльності, співвідношення офіційних конституційних! правових форм з реальним політичним життям» [2, с 94-95]. У науковому дослідженні йдеться про більшовицьку державу з певним акцентуванням уваги на суті її політичного режиму. Разом з тим зазначимо, що уособленням державності для основної маси населення виступав компартійно-радянський апарат.

Під „суспільством» розуміємо історично конкретний тип соціальної системи, певний соціальний організм і форму соціальних відносин, які формувалися в умовах революційного трансформаційного зламу та становлення радянської дійсності 1917-1930-х років. Водночас ураховуємо тлумачення французького історика і соціолога Ж. Башлера, котрий вважав, що „потрібно розуміти „суспільство» у сенсі соціального інстинкту, принципів єдності та звуязності, які утримують разом індивідів, групи населення, мережі, з яких складається суспільство» [9, с 160]. У нашій роботі „суспільство» розглядається через зріз ставлення до релігії, православної віри та конкретної конфесії в контексті різних демографічних і соціокультурних параметрів.

Поняття „модель державної церковної політики» було впроваджене до наукового обігу російським релігієзнавцем М. Одінцовим. За його визначенням -це стійкий комплекс якостей і характеристик політики держави стосовно релігійних організацій, усталений в конкретний історичний період. У рамках „моделі» науковець виділив три складові: перша – теоретико-ідеологічна, друга -правова база (Конституція, закони та інші нормативні акти, які визначають зміст поняття „свобода совісті» і „свобода віросповідань» та регулюють діяльність релігійних організацій, права і обов'язки релігійних громад, характер взаємин держави і церковних інституцій), третя – організаційно-управлінські структури (підрозділи), які безпосередньо реалізують політику держави в питаннях свободи совісті та віросповідань [10, с 132-133].