Держава – церква – суспільство в радянській Україні: теоретико-методологічні засади дослідження

Однією з дослідницьких засад у вивченні проблеми державно-церковних відносин було використання теорії тоталітаризму, хоча в роботі дисертантка не вдавалася до її теоретичного обгрунтування (оскільки це не входило до окреслених завдань проекту). Позатим, маркуючи проблему, ми мали на увазі контекст утвердження тоталітарної влади в 1920-1930-х роках. Використання вищезгаданої теорії дозволяє глибше осмислити сутність процесів і явищ зазначеного періоду, переконатися в тому, що з утвердженням та зміцненням тоталітарного режиму посилювалися процеси соціальної маніпуляції (перш за все, шляхом використання засобів масової пропаганди). Але, разом із тим, ми враховували і той факт, що розвиток науки передбачає зміну парадигми, методів, стереотипів мислення. У свою чергу, перехід від однієї парадигми до іншої часто не піддається логічному опису, бо кожна з них несе принципово новий результат дослідження, який не можна логічно вивести з відомих теорій. Тому дослідниця намагалася враховувати неприпустимість механічного перенесення основних положень будь-якої теорії для пояснення різних за своєю суттю процесів і явищ.

Побіжно зауважимо, що не вдамося до пояснення наукових визначень понятійно-категоріального апарату, характерного для сучасного етапу розвитку історичної науки (наприклад, „парадигма», „концепт», „дискурс», „дефініція» та ін.), оскільки для істориків, які працюють в межах одного „смислового поля», наукова термінологія (попри іноді неоднозначність трактувань) не потребує коментарів.

Особливість структурної композиції наукової праці полягає у використанні при її побудові принципу ризоми. Образ-концепт ризоми був запозичений нами з праці сучасних французьких філософів Ж. Делюза і Ф. Гваттарі „Ризома» [15], які подали його (концепт) як модель неявного звуязку. Це дозволило розглядати розділи наукового дослідження як окремі самостійні частини, але, разом з тим (як і всі точки ризоми), – нерозривно повуязані між собою. Таким чином, ми немов одержуємо можливість провести комплексне дослідження через аналіз окремих елементів нелінійно, а у вертикально-горизонтальній площині прочитання історії. Розглядаючи кожен сегмент тріади „держава – церква – суспільство», ми обуєднуємо їх концептуально під кутом зору заданості обуєкта і предмета дослідження. Така структурна побудова є оригінальною, хоча й змушує до повторюваності окремих сюжетів (до якої автор вдається свідомо) з огляду на заявлену конструкцію. Разом з тим, запозичення окремого концепту було використано лише в структурно-композиційній будові дисертації, а не при аналізі сутнісного наповнення (де авторка залишається в дослідницькому полі історичної науки).

Таким чином, застосування авторкою широкого спектру методологічних принципів науково-методичного інструментарію дозволило підійти до вирішення окреслених завдань і обгрунтувати авторську концепцію державно-церковних відносин в Україні 1917-1930-х років. Разом із тим, ми усвідомлюємо багато-вимірність порушеної проблеми дослідження, що має різні рівні та регіональні прояви. У збагаченні теоретико-методологічного ареалу дослідження значну роль відіграють інші галузі соціально-гуманітарного знання. Для здійснення конкретно-історичного дослідження надзвичайно важливе значення має застосування інструментарію соціології, антропології, політології, філософії та ін. Перспективним у дослідженні даної проблеми видається залучення структурної антропології, орієнтованої на вивчення соціальних структур і масових процесів; культурної антропології, зосередженої на аналізі ментальних структур та „свідомісних» явищ, та інших. Це сприятиме вивченню розглядуваних подій, явищ, стану осягнення процесів, що відбувалися, різними соціальними групами, на різних рівнях (йдеться про відмінності процесів та їх осмислення у місті й на селі, центрі й на периферії, молоддю і старшими віковими категоріями). Диференційованого аналізу також потребують погляди представників влади тощо.

Використання у дослідженні широкого спектру методологічного інструментарію сприяло радикальному зламу існуючих концептуальних стереотипів і маркуванню авторської концепції державно-церковних відносин в радянській Україні 1917-1930-х років.